Російські війська намагалися швидко захопити Часів Яр на Донеччині, щоб використати його як трофей під час святкування у Росії Дня перемоги 9 травня, але доля цього стратегічного міста залишається невизначеною. Українська армія в меншій кількості та з меншим озброєнням намагається зупинити російський наступ під безперервними повітряними та артилерійськими атаками.
З відстані трьох кілометрів східноукраїнське місто Часів Яр виглядає маленьким. Єдине, що впадає до ока, це дві вежі Часівярського вогнетривкого комбінату, але їх теж майже непомітно. Проте відлуння вибухів бомб і артилерійських снарядів розноситься над рівнинними полями, які простягаються під населеним пунктом, що розташований на вершині пагорба.
Битва за це стратегічне місто розпочалася на початку квітня, коли українська армія відбила потужний російський наступ. Українська влада заявляла, що Москва мала план захопити Часів Яр до 9 травня, щоб використати його як трофей з нагоди святкування Дня Перемоги, на параді на Червоній площі в Москві за участі керівника Росії Володимира Путіна.
Цей план провалився. Але доля цього українського міста, яке розташоване всього в п’яти кілометрах на захід від Бахмуту, який російські війська взяли минулого року після місяців кровопролитних боїв, залишається невизначеною. Захоплення Часового Яру відкрило б Росії шлях до тієї частини Донбасу, яка залишається під контролем української влади.
В очікувані на американську зброю після довготривалого схвалення пакету допомоги, українська армія, яка не має достатньої кількості зброї та людей, сподівається зупинити наступ і стабілізувати лінію фронту.
Але Росія утримує ініціативу на полі бою вже кілька місяців і нещодавно просунулася вперед в районі Очеретиного і Курахового (далі на південь), створюючи ризики для всього регіону.
«Українській армії необхідний час, щоб освоїти всі поставки із США», – сказав Радіо Свобода український військовий аналітик Михайло Жирохов. За його словами «росіяни розуміють, що у них зараз дуже вузький спектр можливостей, і тому вони вже посилили свої наступальні дії».
Свіжовикопані окопи і мало боєприпасів
Над купами мокрої землі вздовж окопів і над бліндажами п’ятиметрової глибини дзижчать рої мух. Незважаючи на часті обстріли, українські військові будують нові лінії оборони між Часів Яром і сусідньою Костянтинівкою. «Десять днів тому тут була рівнина», – сказав Радіо Свобода один з військових, Олександр.
Незабаром ці окопи можуть стати дуже потрібними
Роман, Володимир, Вадим, Едуард і Костянтин – члени артилерійського екіпажу 22-ї окремої механізованої бригади. Останні три години вони чекали, поки російський безпілотник «Ланцет», що пролітав над їхнім бліндажем, зникне. Два тижні тому, очевидно, той самий безпілотник знищив їхнє попереднє укриття.
«Очікування – це те, що ми добре засвоїли», – сказав Радіо Свобода командир групи Роман. Незважаючи на численні потенційні цілі поблизу, підрозділ може стріляти зі своєї самохідної гаубиці 2С3 «Акація» лише один-два рази на день через нестачу 152-мм снарядів радянських часів.
Група, яка складається виключно з мобілізованих до війська, втомилася від місяців, проведених у сирих і клаустрофобних бліндажах, маючи лише кілька днів ротації кожних два тижні, та обмежену можливість вступати в бій з ворогом.
22-га окрема механізована бригада дислокується в цьому районі з червня 2023 року. Деякі з її бійців брали участь у наступальних боях, під час яких українські війська влітку минулого року відвоювали сусіднє село Кліщіївка. Костянтин, чоловік середнього віку з Бучі, описує атаки на російські позиції як «кошмар». Але він також визнає, що без контролю над південним флангом Часів Яру його оборона була б набагато складнішою.
Українські війська місяцями страждають від нестачі боєприпасів, і хоча ситуація мала би покращуватися, Росія все ще має величезну чисельну перевагу.
Інша артилерійська група, яка дислокується навколо Часів Яру – частина бригади «Лють», що складається з працівників поліції, які добровільно пішли воювати, – випускає до 100 снарядів на день зі своєї американської 105-мм гаубиці М101. Група працює чотири дні, відпочиває чотири дні і змінює позиції кожні два-три тижні, розповів Радіо Свобода її командир Владислав.
А російська гаубиця 2А65 «Мста-Б», яку українські війська взяли як трофей під час успішного контрнаступу на півдні Херсонщини восени 2022 року, майже весь час стоїть без діла.
Сергій, який нею керує, каже, що вона ефективно використовувалася під час наступу на Кліщіївку влітку, але зараз, коли боєприпасів залишилося небагато, її використовують лише для ураження цінних цілей.
Невідомо, чи вистачить боєприпасів, щоб зупинити російський наступ. Похмурі прогнози лунають навіть від українських чиновників, зокрема, від заступника голови ГУР генерал-майора Вадима Скібіцького. В інтерв’ю The Economist він сказав, що, ймовірно, це лише питання лише часу, коли Часів Яр впаде, так само як і Авдіївка, яку росіяни розбомбили дощенту в лютому. За його словами, все залежить від резервів і запасів.
«Оптимістичний сценарій на цю весну і літо – це зупинка російського наступу», – заявив в інтерв’ю Радіо Свобода український військовий експерт Олександр Мусієнко.
Часів Яр під вогнем
«З тими технічними перевагами, які ми тут маємо, росіянам буде нелегко», – сказав Радіо Свобода командир розвідувального підрозділу 41-ї механізованої бригади з позивним «Янкі». Місто не тільки розташоване на висотах, але воно також перетнуте значним природним бар’єром – каналом Сіверський Донець – Донбас. За словами «Янкі», околиці міста зараз укріплені окопами і мінними полями. Весна у розквіті також створює перешкоди для російської армії – роквітлі дерева ускладнюють визначення позицій української армії.
Тим не менш, українські захисники намагаються пережити шквал російських повітряних атак. Російські літаки зрівнюють Часів Яр, місто з населенням 13 000 осіб до повномасштабного вторгнення, зрівнюють із землею важкими керованими бомбами, які залишають кратери шириною до 20 метрів і глибиною до шести метрів. За словами українських військових, російська армія також випускає по місту до 150 артилерійських снарядів на день.
Військовий з позивним «Юпітер», командир групи безпілотників, розповів Радіо Свобода, що найбільшим кошмаром для українських військових зараз є рої російських FPV-дронів.
Дешеві FPV-дрони – невеликі пристрої, призначені для особистого цивільного використання, але модифіковані для поля бою – масово використовуються обома сторонами для атак на техніку та особовий склад, а також для скидання гранат та інших боєприпасів.
Щоб мінімізувати ризики потрапляння під обстріл, бійці почали використовувати для транспортування маневрені пікапи, а також встановлювати пристрої радіоелектронної боротьби, які глушать ворожі безпілотники, де це тільки можливо.
«Юпітер» раніше літав на менших комерційних дронах, а зараз керує розвідувальним безпілотником грецького виробництва Poseidon, який може проникати на 50 кілометрів у тил ворога. За його словами, Росія отримала перевагу в «гонці безпілотників між двома арміями».
«Вони продовжують наступати, але ми повинні зупинити їх тут», – сказав «Янкі», який повернувся в Україну зі США за кілька днів до повномасштабного вторгнення і пішов служити в армію на добровільних засадах.
«Інакше вони підуть далі, до моєї рідної Одеси. Я б не хотів цього бачити», – зазначає військовий.
«Ситуація з кількома сотнями мешканців, які залишаються в Часів Ярі, є жахливою», повідомив Радіо Свобода начальник Часовоярської міської військової адміністрації Сергій Чаус. Більшість із них – люди похилого віку, які хочуть залишитися в рідному місті, незважаючи на постійну загрозу смерті. Вони покладаються на місцеву владу та волонтерів, які доставляють їм їжу та інші предмети першої необхідності.
Утримання Часів Яру українською армією вкрай важливе для цивільного населення Костянтинівки, Дружківки, Краматорська та Слов’янська – чотирьох найбільших міст Донеччини, що перебувають під контролем влади України.
У випадку втрати Часів Яру, це дозволило б російській армії легше обстрілювати ці міста за допомогою артилерії та погіршило б життя цивільного населення.
Недостатньо часу
Військові експерти стверджують, що без планів демобілізації виснажених українських військових і заміни їх новими мобілізованими, боєздатність майже мільйонної української армії зменшується.
Одного ранку група новобранців з 22-ї бригади тренувалася у польових маневрах, стрільбі і тактичній медицині на полігоні на Донеччині. Більшість чоловіків, які бігають трав’яними степами у повному бойовому спорядженні – це мобілізовані, але між цими новобранцями є також і добровольці. Середній вік чоловіків перевищує 40 років, лише кілька молодших, здоровіших військовослужбовців виконують завдання незадихаючись.
«Як тільки вони будуть підготовлені, швидше за все, через два-три тижні, вони приєднаються до боїв за Часів Яр», – розповів Радіо Свобода інструктор з позивним «Смарт». Перед тим, як приїхали сюди, вони місяць тренувалися в іншому місці.
23-річний Максим, який родом з Харкова, міста, яке вже кілька тижнів потерпає від російських бомбардувань, нещодавно пішов воювати на добровільних засадах. Максим, ймовірно, очолить піхотну групу з восьми осіб. Він сказав Радіо Свобода, що вважає це справою честі і готовий «допомогти своїм побратимам захистити Україну».
У його частині служитиме 52-річний Микола, який до призову працював слюсарем. Навчання «трохи занадто важке», сказав Микола, але додав, що він повинен виконувати свій обов’язок.
«Смарт», який сам брав участь у боях на цьому напрямку, стверджує, що часу, витраченого на підготовку новобранців, «недостатньо» через інтенсивність боїв і нагальну потребу в нових бійцях.
Юлія, психолог бригади, розповіла Радіо Свобода, що новобранці зазвичай психологічно не готові до «стресу, який їх чекає на полі бою». «Поки що вони бояться невідомого», – зауважила вона.
