Прототипом Інституту пам’яті Естонії є Міжнародна комісія з розслідування злочинів проти людства, створена колишнім президентом країни Леннардом Мері. А своєрідним каталізатором створення цієї інституції стали минулорічні події, пов’язані з перенесенням пам’ятника радянському воїнові з центру Таллінна, які виявили полярне ставлення етнічних естонців та представників російськомовного населення до окремих сторінок новітньої історії Естонії.
За словами президента країни Тоомаса Хендріка Ільвеса, роботу Інституту пам’яті слід побудувати таким чином, щоб уникнути політизації минулого.
«Слід прояснити ситуацію, що було, а чого ні. Ми були свідками, як чиїсь здогадки чи недостовірні ствердження люди використовували у політичній боротьбі», – зазначив керівник країни.
100 тисяч естонців були депортовані до Сибіру
Працівники Інституту не збираються писати історію з чистого листа. Їхня мета – знаходження достовірних фактів та аналіз порушень прав людини на території Естонії та проти її громадян. Зокрема пов’язаних із репресіями, коли за період радянської окупації понад 100 тисяч естонців були депортовані до Сибіру. За цим стежитиме спеціально створена міжнародна комісія Інституту пам’яті.
Керівник ради Інституту пам’яті Естонії Тійт Сепп зазначив: «Комісія, що обговорюватиме ці питання, не буде комісією, про яку скажуть, що це естонський уряд, естонці чи естонські націоналісти замовили її роботу. Це буде справедлива комісія».
На думку засновників Інституту пам’яті, в естонців є моральне зобов’язання перед своїми предками та народом пояснити, як усе було насправді, щоб не засуджувати, а розуміти й аналізувати, щоб подолати ненависть та упередженість.
«Наше завдання не шукати винних у тих чи інших правопорушеннях. Навпаки, нас цікавить механізм дії влади окупаційного режиму для того, щоб зробити висновок і винести з цього урок», – зазначив міністр юстиції Естонії Рейн Ланг
Естонія не планує висувати територіальних претензій Росії
Заснування Інституту пам’яті Естонії збіглось зі святкуванням 2 лютого 88-ї річниці підписання Тартуської угоди. Згідно з документом, укладеним між Росією та Естонією у 1920 році, Печерський район з містами Печора та Ізборськ увійшли до складу Естонської Республіки. Однак, після Другої світової війни ця територія знову була приєднана до Росії.
Незважаючи на те, що представники низки націоналістичних організацій Естонії, Литви та Фінляндії виступили з декларацією, в якій вимагають від Росії повернення Печорських земель, міністр закордонних справ Естонії Урмас Пает наголосив, що Естонія не збирається вимагати від Росії повернення цієї території.
За словами президента країни Тоомаса Хендріка Ільвеса, роботу Інституту пам’яті слід побудувати таким чином, щоб уникнути політизації минулого.
«Слід прояснити ситуацію, що було, а чого ні. Ми були свідками, як чиїсь здогадки чи недостовірні ствердження люди використовували у політичній боротьбі», – зазначив керівник країни.
100 тисяч естонців були депортовані до Сибіру
Працівники Інституту не збираються писати історію з чистого листа. Їхня мета – знаходження достовірних фактів та аналіз порушень прав людини на території Естонії та проти її громадян. Зокрема пов’язаних із репресіями, коли за період радянської окупації понад 100 тисяч естонців були депортовані до Сибіру. За цим стежитиме спеціально створена міжнародна комісія Інституту пам’яті.
Керівник ради Інституту пам’яті Естонії Тійт Сепп зазначив: «Комісія, що обговорюватиме ці питання, не буде комісією, про яку скажуть, що це естонський уряд, естонці чи естонські націоналісти замовили її роботу. Це буде справедлива комісія».
На думку засновників Інституту пам’яті, в естонців є моральне зобов’язання перед своїми предками та народом пояснити, як усе було насправді, щоб не засуджувати, а розуміти й аналізувати, щоб подолати ненависть та упередженість.
«Наше завдання не шукати винних у тих чи інших правопорушеннях. Навпаки, нас цікавить механізм дії влади окупаційного режиму для того, щоб зробити висновок і винести з цього урок», – зазначив міністр юстиції Естонії Рейн Ланг
Естонія не планує висувати територіальних претензій Росії
Заснування Інституту пам’яті Естонії збіглось зі святкуванням 2 лютого 88-ї річниці підписання Тартуської угоди. Згідно з документом, укладеним між Росією та Естонією у 1920 році, Печерський район з містами Печора та Ізборськ увійшли до складу Естонської Республіки. Однак, після Другої світової війни ця територія знову була приєднана до Росії.
Незважаючи на те, що представники низки націоналістичних організацій Естонії, Литви та Фінляндії виступили з декларацією, в якій вимагають від Росії повернення Печорських земель, міністр закордонних справ Естонії Урмас Пает наголосив, що Естонія не збирається вимагати від Росії повернення цієї території.