Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 13:30

Верховна Рада України: парламент віктимної поведінки? (аналіз)


Сергій Грабовський За переказами, на Британських островах прототип парламенту існував задовго до першого офіційного скликання вищого представницького органу держави 1263 року. Римляни, спостерігаючи за життям місцевого населення, писали що у бриттів були свої «парламенти» – місця, де збиралася громада і жалілась на своє життя-буття. За цією версією, слово «parlament» утворилося від злиття латинських слів «parium» (рівні) і «lamentum» (ремствування, нарікання). За іншою, більш обґрунтованою версією, поняття парламент виникло під час норманського завоювання від французьких слів «parler» (говорити) і «ment» (думка).

Київ, 6 лютого 2008 (RadioSvoboda.Ua) – За переказами, на Британських островах прототип парламенту існував задовго до першого офіційного скликання вищого представницького органу держави 1263 року. Римляни, спостерігаючи за життям місцевого населення, писали що у бриттів були свої «парламенти» – місця, де збиралася громада і жалілась на своє життя-буття. За цією версією, слово «parlament» утворилося від злиття латинських слів «parium» (рівні) і «lamentum» (ремствування, нарікання). За іншою, більш обґрунтованою версією, поняття парламент виникло під час норманського завоювання від французьких слів «parler» (говорити) і «ment» (думка).


Подальший розвиток світового парламентаризму, видається, підтвердив слушність саме другого варіанту виникнення та сутності інституту парламенту, тільки «поради» з часом перетворилися на «закони». Хоча й ремствувань на зловмисних президентів та недолугі уряди у парламентах вистачає, особливо у виконанні опозиційних фракцій.

Верховна Рада України, на перший погляд, – цілком стандартний парламент, хоч із деякими особливостями. Та поставмо дещо єретичне запитання: а чи відповідає нинішня ВР хоча б початковим завданням парламенту? І чи виходить сьогодні її поточна діяльність за межі ремствувань і ламентацій, чи втілюється вона бодай у слушні поради, якщо не в закони?

Нова сесія почалася, не почавшись

5 лютого 2008 року ВР де-факто, якщо не де-юре, порушила Конституцію. Адже, згідно зі ст.83 Основного Закону, «чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року». Голова ВР Арсеній Яценюк оголосив про початок нової сесії, перед тим закривши попередню. При цьому частина депутатів від БЮТ стояла по обидва боки від спікера, захищаючи його від опозиціонерів, а представники Партії регіонів блокували трибуну. Початок сесії оголосили, але сесія так і не почалася – представники ПР пізніше заблокували голову парламенту у його кабінеті, і згодом усі парламентарії кудись розійшлися. Але і без того законотворці не надто поривалися до праці: на момент відкриття сесії були відсутні 68 депутатів, в тому числі 47 з фракції ПР (яка загалом налічує 175 парламентаріїв, тобто понад чверть).

«...кілька десятків достойників-законотворців, ставши біля трибуни у набурмосену фалангу, грізно похиливши голови на моцні шиї та сопучи на кшталт стада буйволів при появі ле’ячого прайду... здійснюють демократію».
Як стало відомо пізніше, пленарних засідань ВР не буде впродовж цілого тижня і взагалі невідомо, коли вони розпочнуться, оскільки фракція ПР висунула ультиматум стосовно негайного (в термін до 6 місяців) проведення референдуму про вступ України до НАТО як умову розблокування трибуни парламенту і початку сесійних засідань. Тим часом на розгляді в комітетах ВР станом на 6 лютого перебуває 664 законопроекти; за останній тиждень зареєстровані 52 проекти законів і постанов, ще не передані в комітети. Навіть у разі, якщо щодня на пленарних засіданнях розглядати по 5 законів і постанов, то, з дотриманням усієї процедури (щонайменше два читання) і графіка роботи ВР, на опрацювання усіх цих документів знадобиться понад рік. А до повноважень ВР ще належить і призначення на відповідальні державні посади, і прийняття суддівської присяги, і контроль за виконанням законів, і заслуховування уряду, і проведення парламентських слухань тощо.

«Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов‘язки в інтересах усіх співвітчизників», – сказано в присязі народного депутата. Як силове перешкоджання законотворчості корелюється з присягою депутата, повинні, очевидно, вирішувати юристи – спокійно і розважливо. Та схоже, ситуація змушує незворушних правників перетворюватися на памфлетистів. «Починається сесія Верховної Ради і кілька десятків достойників-законотворців, ставши біля трибуни у набурмосену фалангу, грізно похиливши голови на моцні шиї та сопучи на кшталт стада буйволів при появі ле’ячого прайду, здійснюють, прости Господи, представницьку владу. Здійснюють демократію, – пише кандидат юридичних наук Олександр Северин. – І їх, монолітно єдиних у ставленні до Конституції і регламенту як до неприємних, але дрібних незручностей на кшталт нерівності поверхні савани під переможними буйволячими ратицями, перепрошую, під модельними мештами, геть не цікавить ні буква закону, ні суспільна думка, ні імідж України...»

Самодискредитація ідеї парламентаризму

Зрозуміти такий памфлетний тон можна – адже у ст.51 Регламенту ВР прямо сказано, що «народним депутатам забороняється вносити до залу засідань та використовувати під час проведення пленарного засідання плакати, лозунги, гучномовці, інші предмети, які не мають на меті забезпечення законодавчої діяльності» (всі телеглядачі бачили, що такі гасла були щедро розклеєні у залі засідань), що «на пленарному засіданні народний депутат не повинен перешкоджати викладенню або сприйняттю виступу (вигуками, оплесками, вставанням, розмовами по мобільному телефону тощо)» – а блокування трибуни це і є демонстративне «перешкоджання висловленню», та ще й із «вставанням» та іншими порушеннями Регламенту.

У політологів зустрічаємо дещо іншу стилістику – насмішкувато-зверхню або іронічно-саркастичну. «Блокування як засіб роботи завжди використовувався у ВР, але до Януковича ще ніхто не додумався зробити його єдиним інструментом опозиційної діяльності, – пише Олег Медвєдєв. – З 30 вересня завдяки невдачі ПР на виборах парламент в Україні майже постійно заблоковано, Рада не працює».

Журналісти ж тим часом меланхолійно сповіщають аудиторію, що у ВР за роки незалежності України сталося понад 50 бійок і сутичок між народними депутатами, і покарати парламентаріїв-хуліганів практично неможливо, оскільки найбільшим депутатським покаранням є тимчасова заборона відвідувати парламентські сесії (до п’яти засідань). А дехто пише про те, що в інших парламентах буває й гірше – он у Туреччині один депутат під час бійки убив іншого, а в Росії Жирновський розбив колезі окуляри...

Але, щоб покарати теперішніх зловмисників хоча б шляхом заборони відвідувати засідання (що їх, як ми бачили, чимале число українських парламентаріїв і без заборон відверто саботує), потрібно мати відповідне рішення парламентського комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради. Цей комітет очолює Сергій Єфремов – депутат від тієї самої ПР, яка блокує роботу парламенту. А на додачу – провести пленарне засідання Ради. Коло замкнулося...

Відтак чимало депутатів починає вести розмову про нові дочасні вибори ВР. Як зауважив депутат від НУ-НС Роман Зварич, «від сьогодні (тобто з 6 лютого – С.Г.) включився рахівник, за яким президент відповідно до Конституції має право достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом 30 днів на черговій сесії не відбуваються пленарні засідання». Адже торік про дострокове припинення повноважень парламенту не йшлося, «президент визнав лише неповноважність Верховної Ради України». А Володимир Литвин заявив, що готовий сформулювати постанову про розпуск ВР: «Якщо ми такі всі сповнені прагнення радикально розв’язати ситуацію таким чином, то давайте я підготую і внесу проект відповідної постанови, а ви її всі підпишіть», - запропонував депутат.

Але от проблема: як на це все відреагує масовий виборець? У Німеччині у 1932-33 роках пройшло аж п’ять виборів, у тому числі троє позачергових парламентських – й електорату набрид парламентаризм, тоталітарні політики (нацисти та комуністи) разом набрали понад 60% голосів. Таке розчарування не випадкове, коли парламент – це лише арена для чиїхось «ремствувань» чи демаршів, а не місце законотворчості та полігон напрацювання слушних ідей.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG