Ведучий: Кирило Булкін(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Кирило Булкін: Уряд відсторонив Валентину Семенюк від виконання обов’язків голови Фонду держмайна. Президент зупинив це розпорядження уряду, а також зупинив ініційоване урядом службове розслідування в приватизаційному відомстві.
Чи полягає тут питання в різному трактуванні Конституції, а чи в політичному та фінансовому впливі, можливості якого значно збільшує контроль над Фондом держмайна?
Шановні гості, для початку хочу почути вашу оцінку конфлікту з конституційного боку. Адже пояснення, з яким Президент скасував рішення уряду, виглядає не дуже простим для сприйняття.
Я дозволю собі процитувати. «Президент пояснює, що, відповідно до закону України «Про приватизацію державного майна» i Тимчасового положення про Фонд державного майна України, ФДМ визначений «державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна».
У зв''язку з цим, розпорядження уряду про проведення службової перевірки у ФДМ i про звільнення трьох заступників Фонду держмайна «не відповідають Конституції України, згідно з якою вирішення кадрових питань щодо керівників центральних органів виконавчої влади (пункт 92 статті 116) належать до повноважень Кабінету Міністрів», наголошується в указі».
Пане Лановий, Ви свого часу виконували обов’язки голови Фонду держмайна. Як Ви розумієте положення Конституції про Фонд держмайна? Володимир Лановий: Все правильно з точки зору формальної, що голова ФДМУ призначався голосуванням більшості депутатів у ВР, Президент подає таку кандидатуру.
У сучасних умовах, коли в нас одна Конституція вже частково змінена, але всі сподіваються, що будуть відновлені статті, які надають необхідні повноваження Президенту, тобто така перехідна ситуація, в якій Юлія Володимирівна, Прем’єр-міністр, визначила, що всі органи центральної державної влади мають іти в унісон, а оскільки Семенюк (до речі, вона була висуванкою самої Тимошенко) не йде в одному такому руслі, загальному потокові, то варто прискорити цю частину команди введенням своєї людини.
Можливо, Юлія Володимирівна трошки тут поспішила. Треба було узгоджувати цю позицію з Президентом. До того ж, знаєте, ще не було голосування у ВР, тому Портнов поки що являється висуванцем БЮТу, а не коаліції. Тому, можливо, у Президента будуть якісь інші думки.
Потрібно призначати все-таки не просто людину, а ту лінію, яка дійсно буде у нас. От ми призначили Семенюк у свій час. Яка у нас лінія була? Хто знає, що взагалі відбувалося? Для чого взагалі приватизація? Не для того, щоб створювати нових олігархів.
Наша ж приватизація за всі роки привела до того, що це була ескалація олігархізму, з одної сторони, і жебрацтва, з іншої сторони. У Європі таких методів немає.
Тому я думаю, що тут треба все-таки не поспішати, не просто прискорити ці процеси, а розібратися, що буде з нашим суспільством, владою, економікою у ході приватизації, тому що це саме такий процес, який буде відбуватися...
Тобто, Ви пропонуєте, щоб кандидат на посаду голови ФДМУ з концептуальними виступив положеннями?
Володимир Лановий: Так. І підходами.
От величезний об’єкт «Укртелеком» - це ж стратегія, це ж мережева система, це ж монополія. Жодного разу ми не знаємо... «Укрзалізниця», інші такі системи. Тому, можливо, він добрий спеціаліст, можливо, він енергійний керівник і так далі, але ось так поспіхом вирішувати питання не зовсім було практично, скажімо так...
Шановні гості, ви можете деталізувати ваші оцінки роботи ФДМУ за останні роки, зокрема за той час, коли його очолювала Валентина Семенюк?
Володимир Лановий: Сьогоднішні підходи до приватизації в Україні не відповідають потребам нашого суспільства і не відповідають стану економіки.
Для кожного стану економіки були свої моделі приватизації. Коли у нас не було власників великих грошових коштів, то здійснювалася сертифікатна приватизація.
Я не говорю про її наслідки, там позитивні чи негативні, різного роду злочинні дії були і так далі, але коли в нас була ситуація, коли більшість підприємств були в стані банкрутства, в збитковому стані, тоді продаж об’єктів ішов через, у тому числі, інвестиційні умови, тобто новий власник мав заплатити за всі борги цього підприємства, починати з нуля і в той же час вже щось заплатити. Тому модель ціни виглядала зовсім по-іншому.
Такому підприємству, звичайно, такому власнику пропонувалися всі акції підприємства, щоб він витягнув лежаче, абсолютно кволе і невідомо, що з цим підприємством завтра буде, а це люди, структура, соціальні об’єкти і так далі.
Сьогодні, коли підприємства працюють, вони дають прибутки, в тому числі й усі ті, які є в списку, не можна продавати з інвестиційними зобов’язаннями за якимись низькими цінами, як той же «Луганськтепловоз» чи інші об’єкти.
Що це взагалі? І навіщо продавати 99%, як зараз і вчора, і позавчора пропонується? Це, ще раз повторюю, шлях до створення олігархічних кланів, для супервеликих капіталів! З нульової позиції, так би мовити, люди стають мільярдерами, а в суспільстві немає і не буде ніколи злагоди, бо це буде дуже суперечливе внутрішньоантагоністичне суспільство: бідність і супермагнати.
У Європі такого немає, такої приватизації. Якщо продається, то 50% чи 50,1% для того, щоб певна компанія стала потужним, контрольним інвестором, технологічним інвестором, а всі інші акції розподіляються між людьми, продаються, і люди не утриманцями в цьому суспільстві, в Німеччині, у Франції, в Англії є, а інвесторами, активними учасниками, співвласниками. Це суспільство власників, це середній клас, це достойний рівень в середньому для всіх у суспільстві.
Навіщо зараз виставляється Одеський припортовий? Я не кажу за ціну, бо ціна занижена, адже це відомі речі, тому що грають тут якісь ігри. Але просто сама модель приватизації жодним чином не підходить сьогоднішній Україні ні з соціальної точки зору, ні з точки зору громадського погляду, розвитку суспільства, ні з точки зору економіки самого підприємства, яке має управлятися не такими методами.
Пане Рябченко, а все-таки стосовно роботи Валентини Семенюк на цій посаді, то як Ви її оцінюєте?
Олександр Рябченко: Я взагалі принципово не критикую Валентину Семенюк за її роботу, виходячи з того, що, так, вона не є прихильником приватизації, вона не сприймає приватизацію як необхідний економічний процес, але це було відомо. І якщо зараз такий етап, коли держава планувала проводити приватизацію підприємств, які мають велике значення для економіки держави, то не треба було призначати Валентину Петрівну, яка ніколи не приховувала своїх поглядів.
Вона прихильник того, щоб не продавати, а тримати у державній власності і керувати. Вона сподівається, що колись їй доведеться зробити так, що державні підприємства стануть шалено прибутковими.
Поки що того немає. За два роки того не вдалося зробити, бо коли дивишся чергове оголошення про продаж чергового державного підприємства, то типова ситуація: 4 роки збитків. 4 збиткові роки!
От у мене завжди виникає питання, що ж ви там робите, що ж ви дивитеся? 4 роки державне підприємство збиткове, ви його тримаєте у власності, нічого не робите для покращення, а потім, коли за 4 роки воно вже здебільшого в процесі банкрутства перебуває, тоді ви його висуваєте, мовляв, нате, приватники, відбирайте, ми вже взяли, та наші друзі там порізали вже все, що нам було потрібно, а тепер ви забирайте, бо воно в такому стані, що ми просто не можемо нічого зробити.
З цим треба боротися. Державний працівник, бюрократ, чиновник має відповідати за державну власність, якою він керує. Якщо вона збиткова, то він має відповідати самим серйозним чином перед українським народом, тоді, можливо, дійсно до пересічного українця дійдуть результати приватизації, те, що пан Володимир говорив, що можна продати акції дрібними пакетами.
До речі, «Брітіш телеком» так само приватизувався. Вони ухвалили політичне жорстке рішення: в одні руки дуже дрібні пакети, і ніхто не має права купити двічі цей пакет, тільки один раз. Пересічні громадяни Британії купували. І це було таке акціонерне товариство, всі стали акціонерами, хто хотів придбати. Це дуже невеликі гроші. Можливість підтримати все ж таки, я вже казав, малий і середній бізнес.
Ну, чого продавати єдиним комплексом? Дайте можливість людям, в яких небагато грошей, але вони показали здатність робити бізнес. Нехай вони зайдуть, на якихось невеличких об’єктах відріжте там цех якийсь один, нехай людина робить там свій бізнес. Це робочі місця, це прибутки, і це якимсь чином люди збільшують свій рівень життя. Це дуже позитивні речі. Але це треба робити.
Володимир Лановий: Олександре, але Ви погоджуєтеся, що підсумком роботи Семенюк перш з все є те, що українська економіка зовсім не просунулася вперед на шляху реформ, виникають нові сектори повністю збиткових об’єктів і заборгованостей, а це зменшує наш інвестиційний потенціал, це тягне нас назад, не приходять до нас високі технології в Україну, і ми теліпаємося десь укінці? Це економічні такі претензії.
Олександр Рябченко: Безумовно. Ми втратили те, що могли отримати, не отримали те, що могли б за два роки. Бо з 2005 року, немає секрету, оцінки іноземних інвесторів стосовно привабливості українського майна шалено зросли, і ціна українських об’єктів зросла. Саме час було, як Ющенко став Президентом України, виставляти поступово на приватизацію. Це б прийшли чесні, нормальні інвестори. Цей час був втрачений.
Я хочу запропонувати ще одну думку щодо роботи Валентини Семенюк на посаді голови ФДМУ. Ось як оцінює її діяльність президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер.
Олександр Пасхавер: Реєстр підприємств державного сектору економіки. Це вона зробила. Це дуже добра робота.
Вона казала, що головне – це якийсь порядок із дивідендами державних підприємств. Тут не так усе ясно було. Якщо ви хочете, щоб усім підприємствам держава давала однакові дивіденди, то це заважає їм розвиватися.
Вона казала, що головне для неї також обов’язки. Ті, хто купили приватизаційні підприємства, що вона за цим слідкує. Це добре. Але головна задача ФДМУ – це продавати підприємства, тобто приватизувати їх. І цю головну задача вона не хотіла ніколи виконувати. Вона використовувала всі можливості закону, щоб не робити приватизації.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
