Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 17:58

Мистецтво не досягати компромісів. Український парламент в пошуках себе. (Аналіз)


Надія Степула Київ, 10 лютого 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Буйні вітри сьогодення нагинають усі гілки української влади в різні боки. Коаліція та опозиція у Верховній Раді не знаходять спільної мови, а блокування трибуни, зачинений у власному кабінеті Голова парламенту та бійки народних обранців у найвищому законодавчому органі «потрясають» уже не лише Україну, а й цілий світ.


Під стінами парламенту махають прапорами і транспарантами борці проти НАТО, прихильники та супротивники мера столиці, поряд – симпатики й ненависники міністра внутрішніх справ, під стінами Секретаріату Президента голодують жертви «Еліта-центру», двох із яких уже шпиталізували. Тимчасом у різних місцинах країни то вибухають будинки, то виходять із ладу водогони чи трансформатори, залишаючи без води і світла тисячі людей. І до того всього – нависла над країною загроза реальних техногенних катастроф та відкрите «газове питання» з відсутністю конструктивних на нього відповідей.

У такій ситуації явне протистояння між коаліцією та опозицією, а також між Секретаріатом президента і Кабінетом міністрів може стати – і вже стає – каталізатором багатьох українських проблем.

Два основні фактори

Чому протистояння має місце, чому воно загострюється, які причини того «мистецтва не досягати компромісів», що демонструється політичними гравцями в Україні?

Серед кількох факторів можна виділити два основні.

Перший – економічний. У Верховній Раді віднедавна основні політичні сили, образно кажучи, «помінялися місцями». Проте існуючі й раніше тенденції українського бізнесу до розподілу ресурсів, зокрема, розкрадання багатств та викачування бюджетних грошей, збереглися. Не надто потужний державний бюджет, із якого до 50% коштів власне викачуються, навряд чи зможе витримати подібний триб «економічного росту» надалі. Але залишки неподіленого державного майна все ще тривожать уми тих, хто зробив ставку на мандат і виграв. Очевидно, зазначимо в дужках, саме страх втратити так непросто здобуті мандати може зупинити парламентаріїв від саморозпуску Ради. Хоч, як відомо, у Президента України є інші механізми припинити парламентську чергову кризу (яку політологи називають здебільшого «бардаком»). Але й Президент навряд чи поспішатиме зі своїми механізмами.

Тому ситуація в парламенті ще потриває, і цьому сприяє другий фактор – політичний. Можна сказати, запущений політреформою.

За допомогою штучно організованих конфліктів і протистоянь

Україна – цивілізаційно неоднорідна країна. Замість того, щоб переконувати виборців програмами, їхні голоси нерідко здобуваються за допомогою штучно організованих конфліктів і протистоянь. Це можуть бути протистояння регіональні, цивілізаційні тощо. Саме тут тема НАТО – не просто благодатна. А, враховуючи «руку Москви» в українському політичному бутті, слід зауважити, що ця тема – і політична, і економічна водночас. За умов, коли нинішні опозиційні сили вже не здатні максимально успішно лобіювати економічні російські інтереси, ці сили ще здатні показати, що «НАТО не пройде» і священні землі дорогої сусідки України – Росії можуть спати спокійно…

Очевидно, що важливу роль у пошуках компромісів між політичними українськими гравцями можуть відіграти результати майбутніх березневих президентських виборів у Росії.

Отже, протистояння опозиції та коаліції у Верховній Раді, у владних кабінетах та поза ними, а також перманентне ініціювання тими чи іншими силами «протестів електорату» із діаметрально протилежними гаслами, наметами й іншими звичними вже атрибутами демократичних перемін по-українськи ще потривають. Правда, якийсь новий Майдан скликати навряд чи хто візьметься. Бо, по-перше, скликати його нереально в умовах інерції та апатії суспільства і, по-друге, скликати Майдан сьогодні вже й небезпечно – в силу того, що фахівців із «керованої агресії» в Україні не існує. А некерована агресія, для якої в суспільстві є соціальні та інші підстави, може зруйнувати навіть ті демократичні досягнення, які є.

Заради досягнення стабільності

Чи існують внутрішні механізми в Україні та внутрішні сили, готові розпрощатися з «мистецтвом не знаходити компромісів» заради досягнення стабільності в країні? Чи зможе Верховна Рада ратифікувати вступ України до Світової організації торгівлі – без перебільшення, історичного шансу? До 4 липня (відведений на це час) іще далеко, але оптимізму додає не це, а тільки те, що досі в світовій практиці випадків нератифікування не було…

Що ж до механізмів і сил, які б могли негайно вести Україну до політичної та економічної стабільності, то їх сьогодні немає. Не тому немає, що вони не існують, а тому, що немає тих, хто хотів би їх задіяти. Хто почав би освоювати мистецтво компромісів, а не сповідувати мистецтво їх не досягати.
XS
SM
MD
LG