Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 16:22

Книжковий вимір України після Року книги


Надія Степула Слухати:

Надія Степула: Книжковий вимір України значною мірою впливає на всю її культуру. Як саме, і які перспективи літератури, книговидання після завершення Року української книжки, - спробуємо з"ясувати.

Про імпульси розвитку сучасного книговидання в Україні, стан цієї важливої галузі та існування української книжки загалом говорить кандидат філософських наук Сергій Грабовський:

Сергій Грабовський: Разом із 2007 роком закінчився і Рік української книги, урочисто проголошений свого часу Президентом Віктором Ющенком і, схоже, благополучно забутий як самим його ініціатором, так і чиновниками всіх рівнів.

Хоча якісь процеси у книговиданні 2007 року відбувалися, і, якщо вірити офіційній статистиці, рік завершився неабиякими успіхами. На душу населення у нас тепер видаються друком не якісь там півкниги, як ще не так давно, а понад півтори. І хоча в сусідніх Росії та Польщі на порядок кращі показники, чиновний люд, мабуть, вважає своє завдання виконаним.

А тим часом у райцентрах (за рідкісними винятками) книгарень немає. Пиво ж і горілку можна купити у десятках ґенделиків.

Щонайменше у половині вузів книжкові ятки з українською книгою (науковою і художньою, а то і навчальною) відсутні.

Навіть у Києві далеко не завжди, хіба що на книжкових ярмарках, можна купити щось цікаве, видане у Чернівцях чи Харкові.

Лише кілька вітчизняних авторів можуть хоч наполовину перекрити витрати особистого бюджету за рахунок гонорарів від своїх книг.

То чи не час громадянському суспільству проголосити СПРАВЖНІЙ рік української книги в Україні? І своїми власними зусиллями надати книговиданню такий імпульс розвитку, якого досі не надала, хоча і мусила би надати, держава? При цьому не звертаючись за допомогою до великого бізнесу.

Подивімося, сьогодні видання книг для дітей вже стало прибутковим бізнесом, існує чимало видавництв, які спеціалізуються на випуску класичних, перекладних та сучасних українських книг для дітей. А десять років тому все було інакше, українське дитяче книговидання після піднесення початку 1990-х було у занепаді.

Що ж сталося за ці роки? А ось що. Батьки були змушені купувати своїм дітям підручники, книги з обов‘язкової шкільної програми, книги для позакласного читання тощо.

За умов відносної фінансової стабільності у видавництв поступово накопичилися певні кошти, а до того у малого читача з‘явилася звичка брати до рук саме українську художню книгу. Ба більше, у декого із тодішніх старшокласників уже з‘явилися свої дітлахи, і вони їм також купують українські книжечки.

Тож за якийсь час дитяча українська книга стала конкурентоспроможною, авторам, перекладачам та художникам стали платити непогані гонорари, що посприяло притоку у цю галузь книговидання свіжих сил.

Чом би не надати такий самий імпульс дорослій книзі: художній, науково-популярній, публіцистичній?

«Не ждіть рятунку ні від кого», як сказав свого часу в українському перекладі «Інтернаціоналу» Микола Вороний.

І ще один рядок спадає на думку: «Держава дбає не про нас». Єресь, звісно. За що Вороного більшовики й розстріляли.

Тепер, на щастя, поетів не розстрілюють, їм дають премії, але не дають належної аудиторії. Як і майже всім тим, для кого щось значить українське слово. То ж чому б нам усім не подбати про своє культурне довкілля самим і не залучити до цього всіх, кого ми тільки зможемо залучити?

Надія Степула: Літературний процес в Україні іде досить жваво. Чи не щомісяця у різних куточках країни відбуваються презентації нових авторів, нових книг, нових видань. І це самі письменники називають вельми позитивним явищем, оскільки свідчить це про здорове літературне життя у державі.

2007, минулий, рік письменникові і публіцисту Тарасові Возняку найбільше запам‘ятався не тільки тим, що був оголошений Роком книжки, а й книжковими ярмарками у Києві, розмаїттям особистостей і тем на Львівському форумі видавців та врученням польської премії імені Джозефа Конрада українському письменству.

Тарас Возняк далі:

Тарас Возняк: Для мене найістотнішим було вручення премії Джозефа Конрада Тарасу Прохаську. І, як на мене, це, мабуть, найглибший прозаїк в Україні. Нарешті, як то кажуть, нагорода знайшла свого героя.

Надія Степула: Протилежну Тарасові Возняку думку щодо премії імені Конрада висловив на шпальтах «Літературної України» Бондар-Терещенко, піддавши вибір журі премії імені Конрада нищівній критиці.

Міркування щодо сучасного літературного процесу продовжує письменник Володимир Єшкілев.

Володимир Єшкілєв: Враження таке, що література українська стає все більш розважальною, тобто це не є якийсь присуд чи констатація якогось трагічного факту. Це нормально, бо на сьогоднішній день якби у тому світі, в якому ми живемо, розваги і насолоди стали чи не одною з найглибших і найактуальніших мотивацій.

Можливо, українській літературі у минулі часи якраз не вистачало розважальності, вона була занадто серйозною і занадто спрямованою на якісь такі визвольні і пафосні цілі. Ну, і зараз відбувається отака певна компенсація.

Надія Степула: Письменниця Тамара Гундорова нарікає на неуважне ставлення держави як до літератури, так і до культури і виховання у цілому:

Тамара Гундорова: Охороною і пропагандою, і вихованням повинні займатися справді люди на державному рівні. І першим таким кроком, очевидно, повинні бути хороші канали культурні на радіо і на ТБ, тому що культура – це одне з найбільшим багатств, які ми маємо.

Надія Степула: Костянтин Родик – видавець, експерт з питань книговидання, голова журі конкурсу «Книга року», один з ініціаторів Київського книжкового ярмарку говорить про проблеми книговидання і «книжковий бізнес» в Україні:

Костянтин Родик: Ми мусимо говорити про стан книжкового ринку. Слабко розвинутий і, більше того, окупований російським книжковим бізнесом.

На жаль, Комітет зі статистики досі не ввів відповідних вимог до всіх суб‘єктів підприємницької книжкової діяльності, аби вони звітували про те, скільки книжок продано, який прибуток одержано.

Тобто, ми взагалі не знаємо, скільки книжок українських видавців продається в Україні. Існують тільки експертні приблизні оцінки. За цими оцінками, десь за 250 мільйонів доларів оборот книжкового ринку України.

Але приблизно на 80 – 90 % це продана продукція російських видавців. А це означає, що громадяни України, купуючи російську книжку, підтримують російський бюджет, підтримають пенсіонерів Росії і не підтримують бюджет вітчизняний.

Але громадяни тут не винні. Вони купують те, що є. А магазини і торгівельні мережі, які знаходяться також під контролем російського бізнесу, пропонують, ясна ж річ, асортимент не вітчизняний.

Так от, головне питання ось у чому. Книжка – це, звичайно, культура, але, з іншого боку, це і потужний бізнес. У всьому світі це бюджето-наповнюючий бізнес. Українські «владці» досі цього не зрозуміли. Як тільки вони це зрозуміють, тоді треба буде питати тільки про одне, наприклад, от у голови держтелерадіо, який ніби-то курує цей ринок, треба питати тільки одне: скажи, будь ласка, наскільки більше надійшло у бюджет коштів за минулий місяць від продажу книжок? І тоді він буде змушений створювати умови, щоб ці книжки активніше продавались.

Надія Степула: Одним із найпримітніших у дні нинішнім і вельми успішних видавництв можна вважати «Факт», як свідчать експерти від книговидання.

У січні цього року видавництво «Факт» випустило «Антологію малої української прози ХХ ст.». Це перше видання такого типу.

Розповідає упорядниця антології, літературознавець Віра Агеєва.

Віра Агеєва: Ми катастрофічно мало видаємо класику. У нас виросло покоління, якому немає де прочитати класичні тексти. А з іншого боку, чому мала проза? Очевидно, новела, можливо, жанр, який найкраще, найвиразніше, найбагатше, найрозмаїтіше був представлений саме у літературі ХХ ст. Якщо говорити про малу прозу, то початок ХХ століття, ну, рубіж ХІХ – початок ХХ століття – це неймовірна увага до форми. Якраз тоді вся європейська література (українська тут нічим не відрізнялась від інших) була «хвора» тим, як сказати. Важливо було не що, а як. І у нас там є імпресіонізм Коцюбинського, є експресіонізм Стефаника, символізм Кобилянської, там дуже багато цікавих суто формальних експериментів. Там було кілька цікавих жінок – авторок. І, звичайно, те, що якраз жіноча психологія була відбита саме на початку ХХ століття як ніколи цікаво в українській літературі.

Можна б сказати, що наступне тридцятиліття (я маю на увазі сталінський соцреалізм 1930-1950 роки) – це було би витоптане поле. Ніхто не вижив! Деякі поети вижили, але з прозаїків, здається, ніхто не вижив.

Але тяжка історія дала можливість продемонструвати, що література має закон саморозвитку, вона живе як живий організм. І от коли гілку відламали тут, то так чи інакше в еміграційній літературі відбувалися ті процеси, які би мусили відбиватись тут.

Так що тридцятиліття радянське представлене насамперед емігрантами. Для мене найяскравіший прозаїк цього періоду Віктор Домантович. І ми видали і дві новели Ігоря Костецького.

…Я чесно перечитала тих письменників, яких справді я вважала непоганими, які були автурою моїх студентських років. І виходить так, що і постсталінський оцей так званий соцреалізм вже з людським обличчям, ніби, він теж компроміс. Література, виявляється, не пробачає компромісів з творчістю. З цього періоду, як на мене, за великим рахунком вижило два письменника: Валерій Шевчук і Григір Тютюнник. Я згадала і дві новели Леоніда Первомайського, вони справді дуже цікаві, з перших повоєнний років.

І найновіша – це уже те, що називають в Європі «літературою після 1989 року», або у нашому випадку література після 1991 року, покоління уже пострадянське, там є багато цікавих імен: Пашковський, Забужко, наймолодший там Тарас Прохасько.

Надія Степула: Останнім часом в Україні спостерігається намагання багатьох причетних до буття книжки (письменників, видавців, бібліотекарів) дати книгам «друге життя».

Ось нещодавно на Волині розпочалася акція «Допоможімо сільській бібліотеці». У районних центрах і містах можна віддати книги у центральні бібліотеки, які розподілять їх між сільськими книгозбірнями.

У рамках подібної акції в попередні два роки волиняни передали для сільських бібліотек майже 8 000 примірників книг: і довідників, і посібників, і художньої літератури. Розмаїтий світ книг в Україні обіцяє бути ще барвистішим і цікавішим, попри цілий ряд проблем, котрі доводиться розв’язувати книговидавцям, продавцям книг та самим письменникам.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG