Доступність посилання

ТОП новини

Вшанування пам’яті українців у польській Сагрині


Валентина Одарченко Луцьк, 19 лютого 2008 (RadioSvoboda.Ua) – 65-ті роковини початку міжетнічного конфлікту на території окупованих України і Польщі, котрий забрав десятки тисяч жертв, сучасні українці та поляки відзначатимуть впорядкуванням могил та вшануванням пам’яті своїх загиблих співвітчизників. І хоч уже з’явилися меморіали у волинській Павлівці і засянській Павлокомі, цього недостатньо – адже жертви мають бути вшановані поіменно.

Сагринь – мальовниче село на Грубешівщині поблизу Турковицького монастиря – нині важко назвати селом. Кілька двоповерхівок, поле і ліс. Але перед Другою світовою війною Сагринь була одним із найбільших сіл Холмщини, де мешкали переважно українці. Розалія Носаль була маленькою дівчинкою у далекому 1944-му, коли з карти зникло її рідне село, а з ним – загинули близько 700 односельців…

«Мамина сестра загинула – її впритул розстріляли, хоч вона просила, щоб залишили їй життя… На тому місці, де ми були, в основному були старі і діти, загинули 32 особи. Моя сусідка, Текля, мала дві дівчинки – то стріляли по дітях і її ногах. Я залишилася в живих тільки через те, що ми жили на колонії, нас приютили поляки…», – розповіла Розалія Носаль

Поляк Євген Клос, уродженець Грубешівського повіту, пам’ятає одну з таких страшних ночей у Городиславичах: «Мені було шість років. Прийшли й до нас – по коні і воза. «Як не дасте, – кажуть, – вб’ємо й тебе». А вранці ми пасли корови, вони стали копитами бити землю – а звідти – дівоче волосся…»

Загинули і 36 польських родин

У кривавих сутичках Сагрині загинули і 36 польських родин. Подібні спогади має і лучанка, полька пані Марія. Її односельці-поляки загинули від рук українців. Пані Марія і досі дивується – як так могло статися, адже до війни жили дружно.

«У 30-40-ві роки ми завжди жили однією родиною, не було ворожнечі, як потім, під час окупації. Щось зав’язалося таке… Ми навіть не розуміємо, для чого таке сталося…Спеціально зробили для того, щоб знищити і польське, і українське покоління? Фашистський режим і комуністичний – вони старалися, щоб натравити нас один на одного… І хтось піддався під цю пропаганду…», – розповіла пані Марія.

Пам’ятник у польській Сагрині мав з’явитися ще в 2004 році, на що, до речі, був відповідний Указ президента Кучми. Не дочекавшись дій із боку держави, за справу взялися люблінці і волиняни. Днями із польського Замостя повернулася волинська делегація, котра зустрілася із головою Ради з питань охорони пам’яті жертв війни та мучеництва Польщі Анджеєм Пшевозніком та узгодила складання списків загиблих у Сагрині.

«Буде поставлений хрест і дві плити з польським і українським текстами»

Голова волинської облдержадміністрації Микола Романюк повідомив: «Там має бути написано: «Віддамо дань пам’яті людям, які трагічно загинули», буде поставлений хрест і дві плити з польським і українським текстами. Нам принципово сьогодні вирішити це питання, закрити цю тему. Тому що на території Польщі у нас тільки одне облаштоване кладовище, і то на ньому частина хрестів попадала. А на території тільки Волині – тридцять одне кладовище, де поховані поляки, вони всі облаштовані, є відповідні пам’ятні знаки. Я особисто це контролюватиму. Навіть приїде наш священик, і запечатає гроб, перехрестить місце, де лежить прах цих людей – це вже буде данина шани і пам’яті тим, хто невинно там загинув…»

А тим часом депортовані холмщаки і волиняни бідкаються: ускладнені візова процедура та перехід кордону не дозволять багатьом із них бувати так часто, як хотілося б, на могилах рідних. І плекають надію на те, що за місцями поховань незабаром буде відповідний догляд – як з українського, так і з польського боку.
XS
SM
MD
LG