Б. Б.: Це дослідницький проект, фінансований Євросоюзом. У ньому беруть участь науковці з України, а також Австрії, Італії та Англії – антропологи, соціологи, соціолінгвісти і я, правник.
Р.С.: Скільки часу тривав цей проект?
Б.Б.: Два роки.
Р.С.: І якими виявились його основні результати?
Б.Б.: Соціологи проводили опитування суспільної думки по всій Україні з багатьох питань мовної політики. Ми також мали фокус-групи в деяких містах України. Крім того, наша антрополог Віра Свірська, яка працює в Кембриджському університеті в Англії, провела чимало часу в Одесі, досліджуючи мовний простір з антропологічного погляду. А я досліджував стан і розвиток законодавства та юридичної практики в галузі мовної політики.
Р.С.: Якими, за даними ваших досліджень, є основні проблеми в мовній галузі в Україні?
Б.Б.: Моя особиста думка – вона ґрунтується на всьому, що я читав і на моїх власних дослідженнях – що жодних проблем на місцях немає. Виглядає, що люди безперешкодно користуються українською або російською, або обома мовами, залежно від обставин. Виглядає, що це політична чи політизована проблема на певних рівнях. Особливо важливим для мене є те, що буде далі, після того, як Україна ратифікувала основні угоди Ради Європи – зокрема, Хартію захисту регіональних мов і мов національних меншин. Для мене важливо, щоб незалежно від подальшого розвитку подій, Україна лишалася відданою своїм зобов’язанням та міжнародному законодавству.
Р.С.: Коли говорять про мовні проблеми національних меншин, найбільше скарг щодо утисків їхньої мови зазвичай чутно від росіян. Що Ви думаєте про це?
Б.Б.: Я думаю, що етнічні росіяни чи люди, які користуються у спілкуванні російською мовою, не мають проблем зі спілкуванням рідною мовою. Уперше я заглибився в цю проблему наприкінці 90-х – на початку 2000-х років разом із Максом ван дер Стулом – попереднім комісаром ЄС з питань національних меншин. Ми орендували Як-40 на цілий тиждень і літали з Києва у Харків, Львів, Одесу, Сімферополь, і знову в Київ, і зустрічались з представниками найрізноманітніших груп. І враження, яке ми винесли, полягало в тому, що Україна як держава робить усе, що в її силах, у складних обставинах. Ми, фактично, не мали скарг від росіян індивідуально. Ми мали деякі скарги від лідерів російських організацій та від деяких політиків.
Р.С.: Крім росіян, існують ще нації, на проблеми яких варто звернути увагу. Наприклад, кримські татари не мають іншої батьківщини, крім України...
Б.Б.: Кримські татари складають для мене особливий інтерес. Я почав знайомитися з їхньою ситуацією 1992 року. Я написав декілька статей на цю тему і неодноразово бував у Сімферополі та Бахчисараї. І частина моєї доповіді у квітні обов’язково буде пов’язана з людьми, які мають справді серйозні підстави для скарг, – кримськими татарами. Гадаю, особливо серйозним є для них питання освіти, бо більшість їхніх дітей змушені ходити до російськомовних шкіл, хочуть вони того чи ні. Тож, я гадаю, це справді серйозна проблема для кримських татар і дуже специфічна.
Р.С.: Які є тенденції в мовному становищі кримських татар, чи покращується воно?
Б.Б.: Зараз є більше кримськотатарських шкіл, ніж раніше, але їх все ще дуже замало. Є й інші проблеми, пов’язані з кримськими татарами, зокрема те, що вони виключені з процесу приватизації землі. Це дуже складна проблема, оскільки після їх депортації приїхали інші люди, і кримські татари по поверненні опинилися у дуже несприятливих обставинах.
Р.С.: Чи збираєтесь Ви продовжувати свою діяльність у цій галузі в Україні по закінченні нинішнього проекту?
Б.Б.: Так, бо я часто приїжджаю до Києва для роботи над законопроектами як експерт Ради Європи або Євросоюзу, тож я обов’язково повертатимуся.
Р.С.: Скільки часу тривав цей проект?
Б.Б.: Два роки.
Р.С.: І якими виявились його основні результати?
Б.Б.: Соціологи проводили опитування суспільної думки по всій Україні з багатьох питань мовної політики. Ми також мали фокус-групи в деяких містах України. Крім того, наша антрополог Віра Свірська, яка працює в Кембриджському університеті в Англії, провела чимало часу в Одесі, досліджуючи мовний простір з антропологічного погляду. А я досліджував стан і розвиток законодавства та юридичної практики в галузі мовної політики.
Р.С.: Якими, за даними ваших досліджень, є основні проблеми в мовній галузі в Україні?
Б.Б.: Моя особиста думка – вона ґрунтується на всьому, що я читав і на моїх власних дослідженнях – що жодних проблем на місцях немає. Виглядає, що люди безперешкодно користуються українською або російською, або обома мовами, залежно від обставин. Виглядає, що це політична чи політизована проблема на певних рівнях. Особливо важливим для мене є те, що буде далі, після того, як Україна ратифікувала основні угоди Ради Європи – зокрема, Хартію захисту регіональних мов і мов національних меншин. Для мене важливо, щоб незалежно від подальшого розвитку подій, Україна лишалася відданою своїм зобов’язанням та міжнародному законодавству.
Р.С.: Коли говорять про мовні проблеми національних меншин, найбільше скарг щодо утисків їхньої мови зазвичай чутно від росіян. Що Ви думаєте про це?
Б.Б.: Я думаю, що етнічні росіяни чи люди, які користуються у спілкуванні російською мовою, не мають проблем зі спілкуванням рідною мовою. Уперше я заглибився в цю проблему наприкінці 90-х – на початку 2000-х років разом із Максом ван дер Стулом – попереднім комісаром ЄС з питань національних меншин. Ми орендували Як-40 на цілий тиждень і літали з Києва у Харків, Львів, Одесу, Сімферополь, і знову в Київ, і зустрічались з представниками найрізноманітніших груп. І враження, яке ми винесли, полягало в тому, що Україна як держава робить усе, що в її силах, у складних обставинах. Ми, фактично, не мали скарг від росіян індивідуально. Ми мали деякі скарги від лідерів російських організацій та від деяких політиків.
Р.С.: Крім росіян, існують ще нації, на проблеми яких варто звернути увагу. Наприклад, кримські татари не мають іншої батьківщини, крім України...
Б.Б.: Кримські татари складають для мене особливий інтерес. Я почав знайомитися з їхньою ситуацією 1992 року. Я написав декілька статей на цю тему і неодноразово бував у Сімферополі та Бахчисараї. І частина моєї доповіді у квітні обов’язково буде пов’язана з людьми, які мають справді серйозні підстави для скарг, – кримськими татарами. Гадаю, особливо серйозним є для них питання освіти, бо більшість їхніх дітей змушені ходити до російськомовних шкіл, хочуть вони того чи ні. Тож, я гадаю, це справді серйозна проблема для кримських татар і дуже специфічна.
Р.С.: Які є тенденції в мовному становищі кримських татар, чи покращується воно?
Б.Б.: Зараз є більше кримськотатарських шкіл, ніж раніше, але їх все ще дуже замало. Є й інші проблеми, пов’язані з кримськими татарами, зокрема те, що вони виключені з процесу приватизації землі. Це дуже складна проблема, оскільки після їх депортації приїхали інші люди, і кримські татари по поверненні опинилися у дуже несприятливих обставинах.
Р.С.: Чи збираєтесь Ви продовжувати свою діяльність у цій галузі в Україні по закінченні нинішнього проекту?
Б.Б.: Так, бо я часто приїжджаю до Києва для роботи над законопроектами як експерт Ради Європи або Євросоюзу, тож я обов’язково повертатимуся.