Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 18:25

Некоронований король Русі


Сергій Грабовський 400 років тому помер український князь, якого звали некоронованим королем Русі і який був справді великим володарем і визначним політичним діячем. Це Костянтин-Василь Острозький. Слухати:

Історик професор Наталя Яковенко:

Наталя Яковенко
(dt.com.ua)
Зaмилувaння князя Вaсиля-Кoстянтинa в цeркoвнoму спiвi i штaт музик, якими вiн сeбe oтoчувaв, призвeли нaвiть дo виникнeння oсoбливoгo «oстрoзькoгo нaспiву», якoму, бeз сумнiву, мaлo пeрeдувaти дoвгoтривaлe плeкaння трaдицiй xoрoвoгo мистeцтвa. У цeрквi й зaмку iснувaлa чимaлa книгoзбiрня, щo мiстилa i грeцьку бoгoслiвську лiтeрaтуру, i зaxiднoєврoпeйськi видaння свiтськoгo тa цeркoвнoгo змiсту: кoсмoгрaфiї, слoвники, грaмaтики, пeрeдруки aнтичниx aвтoрiв, кaтoлицькi й прoтeстaнтськi тeoлoгiчнi твoри.

Iнтeлeктуaльний oсeрeдoк, який нa сeрeдину 70-x рoкiв XVI ст. склaвся дoвкoлa князя Вaсиля-Кoстянтинa, був спiвзвучний йoгo oсoбистим зaмилувaнням. З кiнця 1576 року в Oстрoзi (кoштoм самого князя пoчинaє дiяти нaукoвo-видaвничий заклад, пoчaткoвою метою якого було пiдгoтувaти випуск пeршoї друкoвaнoї Бiблiї цeркoвнoслoв’янськoю мoвoю i тим сaмим утвeрдити її рiвнoвaртiснiсть зaгaльнoвизнaним сaкрaльним мoвaм – дaвньoєврeйськiй, грeцькiй i лaтинськiй. У цiй прoгрaмi вiдлунювaлa упeршe висунутa тoдi ж iдeя пeрeнeсти цeнтр Кoнстaнтинoпoльськoгo пaтрiaрxaту нa тeритoрiю Укрaїни зi стoлицeю в княжoму Oстрoзi (дeщo пiзнiшe oбгoвoрювaвся й iнший вaрiaнт – зрoбити стoлицeю пaтрiaрxaту Київ як нaйдaвнiший рeлiгiйний oсeрeдoк усiєї Русi).

Бiблiя, звiрeнa зa кiлькoмa aвтoритeтними спискaми, у тoму числi грeцьким – з Вaтикaну, oтримaним вiд пaпи, i слoв’янським – з Мoскви, вiд цaря Івана Грозного, вийшлa в свiт 12 сeрпня 1581 року. Ця книгa, нaдрукoвaнa в Oстрoзi рoсiйським eмiгрaнтoм Іваном Федорович Мoсквитинoм, з пoлiгрaфiчнoгo бoку є визнaним шeдeврoм слoв’янськoгo книгoдрукувaння, a тeкстoлoгiчнo i дoнинi ввaжaється кaнoнiчнoю.
Князі Острозькі – володарі українських земель

Князь Костянтин-Василь Острозький
Костянтин-Василь Острозький прожив довге життя: він народився 2 лютого 1526, а помер 24 лютого 1608 року. Походив він із найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI-початку XVII століття. Серед його предків генеалогічна традиція того часу називає давньоруських князів: Рюрика, Володимира Великого, Ярослава Мудрого та Данила Галицького. Батько Костянтина-Василя (чи, як його інколи звали, Василя-Костянтина) – Костянтин Острозький – був великим гетьманом литовським (Річ Посполита була федерацією двох держав – Польщі та Литви; більшість українських земель у середині XVI століття входила до складу останньої).

Майнова потуга князів Острозьких в основному склалася якраз за батька Костянтина-Василя – Костянтина Івановича Острозького. Він був знаний воїн, одержав понад 70 перемог у битвах, добре господарював, зумів багато земель купити, а водночас чимало зміг забрати силою (у ті часи для князя така справа була чимось цілком звичайним і прийнятним під оглядом права).

Костянтин-Василь Острозький дістав гарну освіту, про що свідчать його листування та промови в сенаті. Політичну кар‘єру він розпочав у 1550 році, отримавши від великого князя литовського посаду старости володимирського і маршалка волинського. На початку 1550-х років молодий князь Острозький одружується з Софією Тарновською, дочкою Яна Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана. Попри те, цілком імовірно, що він не зіграв би тієї ролі, яку він реально зіграв в історії, якби не випадок. Старший син князя Ілля відзначався багатьма визначними якостями, але з ним сталося лихо: під час лицарського турніру при королівському дворі він був збитий з коня і дуже невдало впав; після піврічної хвороби Ілля помер і наступником родових титулів та маєтностей став Костянтин-Василь.

Острозька фортеця
Молодий князь отримав таким чином величезні маєтності в Литві та Польщі, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Костянтин-Василь Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії. Проте у тодішньому суспільстві мало було одержати номінальні права на спадщину: треба було її реально поставити під свій контроль. Відтак молодий князь зосереджує свою увагу на збиранні батьківської спадщини, на наведення належного ладу у ній.

Костянтин-Василь Острозький: політик, дипломат, адміністратор

Воювати Костянтин-Василь не любив, хоча й умів робити це вправно. А от адміністративна робота, судячи з усього, йому більше припадала до серця. І саме адміністративні заходи з упорядкування величезних українських територій зробили його знаним й авторитетним володарем. Проте допоки він не зібрав усієї батьківської спадщини, активних політичних акцій Костянтин-Василь не здійснює. 1559 року Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, князь Острозький проводив енергійну колонізаторську політику у лісостепових порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. У його підпорядкуванні були тисячі слуг і тисячі клієнтів, він міг виставити 15 тисяч добре озброєних воїнів.

Башта Острозької фортеці
Один із перших його самостійних виходів на політичну арену зафіксований в 1560-х роках, коли князь Острозький виступив за рівноправне входження Русі як третього чинника, і при тому чинника рівноправного, до складу федеративної Речі Посполитої. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року, але здійснити цей задум не вдалося. Того ж року князь Острозький став сенатором і дуже швидко його визнають «некоронованим королем Русі», що проводить відносно незалежну від Варшави і Вільна політику в руських землях.

Коли в 1572 році вигасла династія Ягеллонів, Костянтин-Василь був одним із кандидатів на польський престол, згодом він претендує і на московський престол після смерті останнього Рюриковича на цьому престолі, царя Федора Івановича у 1598 році.

Костянтин-Василь Острозький сприяв козацтву у його утриманні степового порубіжжя українських земель. Одночасно він брав активну участь у придушенні козацьких повстань. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591-1593 роках зібране князем Острозьким військо у вирішальні битві під П‘яткою завдало нищівної поразки повсталим. Та князь не був кровожерливим тираном. Шимон Пекалід у хвалебній поемі «Острозька війна» засвідчив м''яке ставлення князя до переможених. Костянтин-Василь обмежився лише вимогою публічного покаяння і присяги козацького ватажка перед родом Острозьких.

Великий меценат

Острозька біблія
Князь Острозький спершу виступав за об‘єднання католиків і православних, тобто за церковну унію. Але здійснити це він хотів на своїх власних умовах; коли в 1594-1596 роках частина православного духовенства здійснила спробу укласти таку унію поза волею князя, Костянтин-Василь Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору. Відтак він став активним продовжувачем справи свого батька, який ретельно дбав про українське православ‘я. За його часів місто Острог, один з двох титулярних центрів єпархії Східної Волині, стає центром православної духовності, водночас вільної від релігійного фанатизму, оскільки Костянтин-Василь, як на ті часи, відзначався релігійною толерантністю, цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму, але все ж зробив вибір на користь православ‘я, але такого, де віра поєднувалася з розумом, коли зусиллями тодішніх мудреців відновлювалося античне знання й точно перекладалися біблійні тексти.

1575 року Костянтин-Василь запросив знаного друкаря Івана Федоровича (Федорова) для організації типографії в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило понад 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов‘янською мовою, опублікований 1581 року. У ті ж роки навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (за античною традицією званий академією) слов‘янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів. До нього входили, серед інших: Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філарет, Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукарис (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем‘ян Наливайко та інші.

За сприянням князя в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше. А близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних і гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов‘янська граматики. Князь заснував також школи у Турові і Володимирі-Волинському. Крім того, при Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору і була одним з найзначніших храмів того часу, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон, створених у той час вважаються шедеврами православного іконопису.

А далі, з початку 1600-х років, князь переніс кілька інсультів; тяжка хвороба і збайдужіння князя Костянтина-Василя до людських справ негативно позначилися на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає. У лютому 1608 року князь помирає; у середині XVII століття згасає чоловіча гілка роду князів Острозьких. Власне, разом із родом князів Острозьких занепав і пішов у небуття, по-сучасному говорячи, проект княжої України, очолюваної родом володарів, рівним іншим європейським княжим і королівським родам. Натомість на порядок денний історії постав інший проект – Козацької республіки.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG