«Танцівниця живота» з Узбекистану підкорює театральний Лондон

Вистава під назвою «Танцівниця живота для британського посла» викликала такий підвищений інтерес, що після прем’єрних показів у невеличкій залі театру Arcola у дільниці Далстон Кінґсланд, де мешкають переважно емігранти, її було запрошено до елітного театрального району країни – Вест-Енд у самому серці британської столиці.

Цю п’єсу разом написали Надіра Маррей (у дівоцтві Алієва), Крейґ Маррей та режисер Алан Гескотт. Одначе, для тих, хто знайомий зі стилем колишнього посла, що вже раніше виступав у літературі, помітна саме його рука.

Ім’я Маррея стало відоме в Британії під час його дипломатичної діяльності в Ташкенті чотири роки тому. Тоді, а також після його скандального звільнення з дипломатичної служби, він виступав із нищівною критикою країн Заходу, які, як він твердив, прикриваючися боротьбою з міжнародним тероризмом, сприяли злочинам режиму Іслама Каримова, перш за все застосуванню тортур проти політичних опонентів.

Унаслідок скандалу Маррея відкликали до Лондона та звільнили з дипломатичної служби. Щоправда, пізніше він домігся через суд компенсації від МЗС, а відтак написав викривальну книжку «Вбивство у Самарканді», що стала бестселером. Права на її екранізацію закупив Голлівуд.

«Танцівниця» танцює й розповідає

Що ж до самої п’єси, то відбувається вона на сцені, де бачимо мінімум декорацій. У центрі — стілець поруч зі столиком, на якому стоять чайничок та піала.

І от на сцену виходить Надіра і починає говорити. Вона нагадує глядачам, що писала бульварна британська преса у розпал скандалу з Крейґом Марреєм. Адже було відомо, що тоді посол закохався в стриптизерку Надіру, задля якої розлучився з дружиною і з якою відтак одружився.

Газетярі називали її не інакше, як «танцівницею живота для посла» та «безглуздою дурепою». В одній із найперших реплік на сцені Надіра зауважує, що таке означення навряд чи пасує їй – людині, що говорить п’ятьма мовами й була чемпіонкою своєї країни з шахів серед юніорів.

Своїми враженнями від вистави поділився зі мною театральний оглядач Оллі Сакс: «Гра Надіри Маррей у „Танцівниці для британського посла“ – це справжня насолода. Ми не лише бачимо талановите драматичне шоу – шоу одного актора, але й талановите виконання самого танцю живота. Це дуже вдале доповнення. Правда, іноді виглядає, що акторка дещо переграє. Та, мабуть, сама незвичайна історія змушує її це робити. Хочу відзначити просто надзвичайне володіння Надіри англійською мовою – вона навіть примудряється передавати нею акценти й інтонації інших людей».

Життя серед порушень прав людини, але з узбецьким чаєм

Переважно вистава становить монолог Надіри, що його іноді перериває записаний голос Крейґа, який розповідає про жахливі порушення прав людини в Узбекистані. Ці вставки створюють певне тло, але прямо не пов’язані з розповіддю дівчини.

Надіра, власне, розповідає історію свого життя, і Крейґ з’являється у ній далеко не відразу. Спочатку будуть іще животіння на межі виживання, що змусило Надіру піти в танцівниці, і знущання оточення і, нарешті, дивна історія взаємин із послом. Історію доповнюють танці, а також демонстрація того, як треба правильно запарювати чай по-узбецьки.

Фаховість акторки вражає – важко було чекати такого майстерного виконання від дівчини, що лише недавно закінчила драматичні курси у чужій країні, кажуть оглядачі. Жвавості виставі, без сумніву, додає й письменницький хист Крейґа, що, незважаючи на трагізм більшої частини вистави, відрізняється гострим почуттям гумору.