Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 00:04

Мандрівка до Дунафельдвара


Василь Плоскіна Угорщина, 6 березня 2008 (RadioSvoboda.ua) – Дунафельдвар, невелике периферійне угорське місто в серединній течії Дунаю, розрослося навколо земляної фортеці, яку спорудили колись римляни на межі далекої провінції Паннонія. Географічний парадокс: нині це місто опинилося майже у центрі Угорщини. Оминути його допитливим туристам практично неможливо.

Вежа Дунафельдвара
Залізничний міст, що з’єднує два береги Дунаю біля Дунафельдвара, справно служить країні ще з початку ХХ століття. Якби випадково зупинити на ньому рух, це б одразу відчуло кілька областей: Толна, Феєр, Бач-Кішкун і навіть столична – Пешт. Коли кажуть, що Дунафельдвар є перехрестям ста доріг, то аж ніяк не перебільшують. Місцеві жителі розуміли це і тоді, і зараз.

Місцеві мешканці пригадують кумедний випадок, що стався на цьому мості в 1930-х роках. Коли на нього вийшов тодішній правитель Угорщини Міклош Горті, знявся сильний вітер і... Далі розповідає екскурсовод Роберт Ковач: «Нині вітер не менш сильний, ніж на церемонії відкриття мосту, коли сильним поривом з глави держави зірвало головний убір, що впав у річку. Його віднесло вниз на багато кілометрів, де шапку ледве відловили якісь рибалки. Ще б! Цим головним убором Міклош Горті дорожив: отримав його на іменини від рейхсканцлера Німеччини Адольфа Гітлера».

Відродити місто допомагали ченці

Найбільшого розквіту ця місцевість досягла у XIV–XV століттях. Але турки сплюндрували квітуче місто, і воно відродилося тільки через сотні років. Допомагали в цьому йому переселенці зі Швабії та Боснії, у тому числі й ченці-францисканці.

Найбільша міська церква споруджена на пожертви населення та судові штрафи.Це й не дивно, адже у XVII столітті тутешні чиновники якнайсуворіше звітувались перед державною скарбницею навіть за два золоті форинти під час будівництва соляного складу.

Саме Дунафельдвар вважається другим найбільш християнізованим угорським містом після міста Печ. Про діяльність братів-францисканців у місті розповідає настоятель храму Святого Рока Шандор Ґаллаї: «Після укладення миру з Туреччиною у 1699 році місто залишили турки, і нова влада переселила сюди німців зі Швабії. У церквах відповідно треба було служити меси німецькою мовою… Через брак священиків сюди запросили з Боснії монахів чину Святого Франциска. Цей храм оснастили приблизно у 1760 році, багато з тих церковних реліквій можна побачити й сьогодні».

Сліди давнини

Не кожне місто могло похвалитися власною в’язницею. Тут вона була, причому середньовічний її вигляд зберігся і понині.

Зараз у «Кремезній вежі» влаштували правдешній музей, де можна досить довго роздивлятись «творчість» ув’язнених на камерних стінах. Малювали вони де кров’ю, де шматком вищербленої цеглини, а то й випікали малюнки полум’ям свічки або наплавлювали воском химерні фігурки.

У Дунафельдварі завжди йшли інтенсивні археологічні розкопки. Кожна наукова експедиція натикалася на якісь цікаві знахідки різних історичних і навіть геологічних епох. Скажімо, півстоліття тому тут навіть натрапили на фрагмент хребта мамута.

Шпинат – не лише пожива, а й заробіток

Ґрунт тут легкий, піщаний і нагадує київські схили глибоких ярів. Під деякими урвищами на березі Дунаю переселенці-німці викопували виноградні погреби.

У Дунафельдварі та навколишніх селах знаються на вирощуванні шпинату. Здавалося б, нічого особливого – зелень та й зелень… Аж ні, домогосподарка Марія Яклі розповіла, що на цьому салаті колись можна було заробити непогані гроші на ринку.

Цікаво, що торговці і не думали рекламувати свій товар, бо ж навіщо хвалити те, що й так мало відмінну якість, пригадує ця майже вісімдесятилітня мешканка міста.
XS
SM
MD
LG