Ведучий: Роман Скрипін(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
Роман Скрипін: Моя співрозмовниця — Любов Голота, вона лауреат Шевченківської премії. Чому так сталося, що сьогодні в цій студії не політик? Це можна пояснити лише тим, що вчора вручали Шевченківську премію. Трошки історії: 1961 року, в травні її засновано. Лауреатами 1962-го стали Павло Тичина, Олесь Гончар і Платон Майборода. Перші двоє – в галузі літератури, Майборода – в галузі музики. Далі з роками премія ставала більшою, соліднішою.
Серед тих, хто її отримав, Леонід Биков, Сергій Бондарчук, Анатолій Борсюк (це наш сучасник), Григорій Верьовка, Олесь Гончар, Іван Драч, теж наш сучасник, Микола Жулинський, теж наш сучасник, Загребельний Павло, Заклунна Валерія, Зінкевич Василь, Івасюк Володимир, Кириченко Раїса, Костенко Ліна Василівна. Це я просто навмання рухаюсь. Тут дуже великий перелік. Можливо, понад півтисячі людей. Не враховуючи те, що премію отримували так само і хорові колективи.
От на літеру «х», цікаво, є «Хрущов Микита Сергійович». Якщо ставити людей, які не заохочували український народ до самовизначення і взагалі були проти української державності, Хрущов був послідовником партії – і він теж отримав Шевченківську премію. Ясно, що не вчора, здається, 1969 року. Вас це ніяк не бентежить, не спонукає, скажімо, виступити з протестом, що треба повернути або відкликати премію від тих людей, яким, можливо, дали несправедливо, щоб очистити її?
Любов Голота: Можливо. Але Хрущов – це період додержавної премії. І та держава, безперечно, мала свої якісь ідеологічні канони. І зрозуміло, що Хрущов як лауреат цієї премії – це данина тому ідеологічному канону. Чи очистилась ця премія, я так розумію підтекст у Вашому питанні, від тої ідеологічної спадщини? Ті імена, які Ви назвали, свідчать самі за себе. Тому що і Гончар, і Тичина, і Майборода, і Верьовка – це золотий запас і золотий фонд.
Роман Скрипін: Ваші колеги, сучасні письменники, критично ставляться до цієї премії, Ви, напевно, про це знаєте.
Любов Голота: Це чудово, що є люди, які критично ставляться до цієї премії. Багато розмов навколо премії – власне, це тільки свідчення про те, що це головна премія в Україні.
Роман Скрипін: Вона може такою стати.
Любов Голота: Вона і є головна в Україні. Тому що, по-перше, вона має прекрасне ім’я – Національна імені Шевченка, по-друге, указ про нагородження після висновків комітету Шевченківської премії підписує Президент і вручає Президент. Іншої такої премії немає. І ми маємо це навіть формально визначити, що це головна премія.
Критерії такі: твір має бути написаний не раніше, ніж п’ять років, розглядається, він має якось оцінюватися. Хотілось би, і мені б хотілося дуже, щоб мій цей твір, моя книжка «Епізодична пам’ять» була ширше обговорена, ширше представлена в Україні перед тим, як вона отримала нагороду. Безперечно, я розумію діткливість книги, яка має тираж 2 тисячі. Але назвіть мені масові тиражі. Як працівник видавничий я знаю, що масовий тираж – це починається від 40 тисяч.
Роман Скрипін: Зараз таких книжок немає. Можливо, лише Гаррі Потер.
Любов Голота: І знову Вам відповідь, чи варті ті книжки, чи варте наше діло, ті, що вже були нагороджені за радянських часів. Ви розумієте, коли кожен роман Загребельного виходив не меншим тиражем, ніж 120 тисяч, коли поезія Івана Драча друкувалась 65 тисяч тираж книжки і розкуповувалась, бо в кожному райцентрі був книжковий магазин.
Роман Скрипін: Я більш ніж переконаний, що якщо ми почитаємо списки, а це займе у нас дуже багато часу, то ми знайдемо тих, хто кон’юнктурно отримав цю премію. Чи варто було б почистити цю премію від зайвого? Це все одно, що у вас є прекрасний металевий предмет, але його треба очистити від іржі.
Любов Голота: А тут якщо живий лауреат, і живі його нащадки, і навіть якщо людина, наприклад, отримала за твори про Леніна, чи Хрущов, можливо, за кукурудзу отримав, я ж не знаю, то вони мають право відсудити нашу думку, оскаржити її, адже це було указом.
Роман Скрипін: То Ви пропонуєте не чіпати нічого?
Любов Голота: Я вважаю, що ні. Історія є історія. Ну, давайте зруйнуємо Дніпрогес. Може, й від цього буде добре, Дніпро очиститься, але одним Дніпрогесом не обійдешся, треба переселити людей, треба багато що зробити, щоб цей процес пішов.
Роман Скрипін: Нагадаю, що цього року премію отримали Віра Вовк (Селянська). Вона з Бразилії.
Любов Голота: Дивовижна жінка і дивовижний майстер слова.
Роман Скрипін: Вокальна формація «Піккардійська терція» – це цілий колектив, 6 осіб, Любов Голота – наша гостя, Олександр Дзекун – режисер-постановник, Володимир Петрів – виконавець ролі Богдана Хмельницького, вистава «Берестечко», Віталій Малахов - режисер постановник, Богдан Бенюк, Наталія Сумська – виконавці головних ролей, вистава «Про людей і мишей», Геннадій Ляшенко – концерт №2 для віолончелі і симфонічного оркестру, Петро Перебийніс – збірка поезій «Пшеничний годинник», Василь Сідак – мистецький цикл «Дерев’яна скульптура», Михайло Ткачук – документальний серіал «Загадка Норильського повстання». І Валерій Франчук – цикл живописних творів «Розгойдані дзвони пам’яті».
Якось про лауреатів і про процес визначення лауреатів ми дізнаємося десь уже під березень, про це починають активно говорити останнім часом лише між іншим, а сам процес трошки якийсь прихований, здається. Можливо, це нестача зовнішнього боку, тобто піару, оскільки якщо говорити про премію «Людина року», то про неї відомо в Україні більше, хоча це комерційний проект, а не премія національна, державна. А про Шевченківську ми раз на рік говоримо. Чи можливо виправити ситуацію?
Любов Голота: Справа в тому, що Шевченківську премію десь напередодні Нового року, так завжди буває, я це пам’ятаю як редактор газети багаторічний, з’являється список від Шевченківського комітету всіх номінантів. І він абсолютно широко, широко, широко розсилається по всіх редакціях та газетах.
Цікаво, що реагує на цей список «Літературна Україна», «Слово просвіти», «Культура і життя» - газети українські, патріотичні і малотиражні. Всі інші навіть не помічають цього списку. Тоді, коли вже справа перевалює за перше-друге засідання Шевченківської премії, починає уже ширший інтерес проявлятися — і радіо, і телебачення, журнали. Але, як правило, це розмови — журналіст-автор там чи артист, дуже мало йде справжньої гарної критики. Адже цього року з літератури був надзвичайно широкий список.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
