«Це непорозуміння. Невміння подати руку… Ви знаєте, поки Україна не стане одним монолітом, буде дуже тяжко… Сьогодні неділя прощення… Я так би просив вас, брати і сестри, якщо ми цього не зробимо, ми будемо тільки у програші…».
Непорозуміння, про яке говорив священнослужитель, є наслідком багаторічної ідеологічної кампанії більшовиків проти національних рухів, наголошували у виступах представники громадських та політичних організацій. Про ув’язнення Боровця в Березі Картузькій і нацистському Заксенгаузена воліли не говорити, натомість закидали співпрацю з нацистами. А тим часом на Рівненщині лишилося чимало людей, котрі брали безпосередню участь у повстанських загонах, й особисто знали Боровця – командира і дипломата.
«Образливо, що до цього часу нас не визнали борцями за волю України»
Микола Ширко, який служив в охороні головнокомандувача і брав участь у повстанських боях, зауважив: «Дуже тепер образливо, що до цього часу нас не визнали борцями за волю України. Виступають тепер комуністи й розповідають, що «вони стріляли нам у спину». Ніхто в спину не стріляв. Коли «краснопогонники» нападали на УПА – відсіч їм давали, а в регулярну армію ніхто не стріляв, і ми не воювали з регулярною армією. До речі, після того, як нас Тарас Бульба розпустив у 43-му році, він наказав, щоб ми зберегли своє життя для подальшої боротьби. Мене забрали до совєцької армії, де я прослужив шість років…У Бульби я був офіцером, а в совєькій армії шість років – єфрейтором…»
– Ми з Волині.
– Володимир Доманський, каторжник Калинської землі. 15 років, братство УПА.
– Нас мало лишилося, але ще все вшановуємо. ..
– Це буде пам’ятник стояти нашому борцеві за волю України, генерал-хорунжому Тарасові Бульбі-Боровцю… Він захищав усю Волинь…
– Наших, які полягли за волю України, де б вони не були, ми розшукуємо, відновлюємо могили, вшановуємо. У нас демобілізації немає. Ми боремося до останнього подиху…
«Вони боролися за Україну і віддали своє життя за неї»
На мітингу майоріли прапори Української Народної партії та ВО «Свобода». Щоб засвідчити необхідність згуртування усіх українських патріотичних сил, до Рівного прибув син командира іншої гілки УПА Романа Шухевича – Юрій Шухевич.
«Я вшановую пам’ять Боровця тому, що він був одним із тих, хто першим підняв зброю проти окупантів, яких би то не було. Окрім того, нам пора забути про те, що колись наші провідники, наші командири мали певні тактичні, не ідейні, розходження. І треба кожному з них віддати належну честь і шану. Вони боролися за Україну і віддали своє життя за неї – Українську самостійну і соборну державу», – наголосив Юрій Шухевич.
У рівненських обласних краєзнавчому музеї та бібліотеці відкриті тематичні виставки, котрі містять унікальні архівні дані, листи Боровця. Громадський музей Бульби-Боровця у Бистричах відвідують екскурсанти, до ювілею видатного українського діяча видані буклети, пошукові групи складають карти військових дій, які можуть пролити чимало світла на діяльність «Поліської Січі», а ще тут збираються відтворити фрагменти повстанської республіки – своєрідний музей просто неба.
Тим часом два рішення Рівнеради про встановлення у Рівному пам’ятника до сторічного ювілею командира Української повстанської армії Тараса Бульби-Боровця, ухвалені у 2003 та 2005 роках, досі не виконані. Обласна і міська влада сперечаються, кому і що облаштовувати першому. А тим часом громадськість на урочистих зборах з нагоди вшанування ювіляра оголосила звернення до Президента з проханням присвоїти генерал-хорунжому УПА «Поліська Січ» Тарасові Бульбі-Боровцю звання Героя України.