Ця однорічна рослина родини хрестоцвітих зовні чимось нагадує лопух. Широке зелене листя, великі кущі. Здавна в Україні ріпак (російською – рапс) вирощували задля зеленого корму худобі та на олію. Її споживали в їжу, використовували для миловаріння. За радянських часів через інтенсивний розвиток виробництва соняшнику культивувати ріпак перестали, а перші спроби відродити ріпаківництво в новітній час не були успішними: аграрії не отримали очікуваних прибутків.
Леонід Каніболоцький, керівник фермерського господарства з Петропавлівського району, – серед тих, хто спробував займатись альтернативними сільгоспкультурами ще у 90-ті. Каже, що з «ріпакової дистанції» тоді швидко зійшов: насіння, яке купував за кордоном, в умовах регіону проростало погано, втрачав посіви і через примхи погоди. Зараз у господарстві до вирощування ріпаку повертаються. Пан Каніболоцький зауважує: ціни на соняшник цікавіші, але соняшник виснажує ґрунт.
«Ріпак і соняшник ми не можемо рівняти. Ріпак як попередник у сівозміні – краща культура. Проблема останніх років – досить жорсткі погодні умови, відсутність вологи восени, відсутність снігового покриву. Є проблеми в захисті рослин, що в подальшому впливає на врожайність», – розповідає Леонід Каніболоцький.
«Або займатись серйозно, або не ганьбити себе»
Відтак фермери кажуть: ріпаком – або займатись серйозно, або не ганьбити себе. Культура примхлива, потребує знань і досвіду. За консультаціями і допомогою йдуть до науковців. Запорізький інститут олійних культур технологіями вирощування ріпаку займається майже два десятиліття, серед іншого виводить нові сорти. Апробують у кількох районах Дніпропетровщини. Деякі можуть давати дуже високі врожаї.
Старший науковий співробітник, доктор біологічних наук Валентин Рожкован розповів: «Для регіону «Подарунок» – це новий сорт, перший в Україні, високоолійний, 82% вмісту олії, це приблизно, як оливкова олія. Якщо фермер дотримується технологій, то по 2 з половиною – 3 тонни з гектара запросто може отримувати в нашому регіоні. Але важливі всі нюанси, десь чимось злегковажив – не завжди потім можна компенсувати».
«Україна ризикує стати ріпаковою «житницею» Європи»
А втім, до своєрідної агромоди на ріпак частина фахівців ставиться з пересторогами. Вирощувати його вже навчились, а от переробляти – ще ні. На відміну від Європи, де зуміли створити біохімічну базу для виготовляння екологічно чистого палива з ріпаку для автомобілів і сільгосптехніки, в Україні, у 12-ти областях, працюють тільки малі підприємства або дослідні цехи – і жодного потужного заводу. Голова Асоціації овочівників Придніпров’я Володимир Пахно побоюється: Україна ризикує стати ріпаковою «житницею» Європи.
Володимир Пахно: «Ріпак, що тільки посіяний, – за ним уже стоїть черга охочих купити, наші і закордонні трейдери. Україна може стати сировинною базою для європейського виробництва пального. Тому зараз актуальне питання – власна переробка ріпаку. Продавати до Європи пальне буде більш економічно вигідно, ніж, скажімо, сировину».
Допоки ж вітчизняна переробка лише зароджується, українські ріпаківники орієнтуються на експорт. На світовому ринку ціни на ріпак майже удвічі вищі, ніж на зернові. Тонну насіння продають за 330 доларів США і більше.
Леонід Каніболоцький, керівник фермерського господарства з Петропавлівського району, – серед тих, хто спробував займатись альтернативними сільгоспкультурами ще у 90-ті. Каже, що з «ріпакової дистанції» тоді швидко зійшов: насіння, яке купував за кордоном, в умовах регіону проростало погано, втрачав посіви і через примхи погоди. Зараз у господарстві до вирощування ріпаку повертаються. Пан Каніболоцький зауважує: ціни на соняшник цікавіші, але соняшник виснажує ґрунт.
«Ріпак і соняшник ми не можемо рівняти. Ріпак як попередник у сівозміні – краща культура. Проблема останніх років – досить жорсткі погодні умови, відсутність вологи восени, відсутність снігового покриву. Є проблеми в захисті рослин, що в подальшому впливає на врожайність», – розповідає Леонід Каніболоцький.
«Або займатись серйозно, або не ганьбити себе»
Відтак фермери кажуть: ріпаком – або займатись серйозно, або не ганьбити себе. Культура примхлива, потребує знань і досвіду. За консультаціями і допомогою йдуть до науковців. Запорізький інститут олійних культур технологіями вирощування ріпаку займається майже два десятиліття, серед іншого виводить нові сорти. Апробують у кількох районах Дніпропетровщини. Деякі можуть давати дуже високі врожаї.
Старший науковий співробітник, доктор біологічних наук Валентин Рожкован розповів: «Для регіону «Подарунок» – це новий сорт, перший в Україні, високоолійний, 82% вмісту олії, це приблизно, як оливкова олія. Якщо фермер дотримується технологій, то по 2 з половиною – 3 тонни з гектара запросто може отримувати в нашому регіоні. Але важливі всі нюанси, десь чимось злегковажив – не завжди потім можна компенсувати».
«Україна ризикує стати ріпаковою «житницею» Європи»
А втім, до своєрідної агромоди на ріпак частина фахівців ставиться з пересторогами. Вирощувати його вже навчились, а от переробляти – ще ні. На відміну від Європи, де зуміли створити біохімічну базу для виготовляння екологічно чистого палива з ріпаку для автомобілів і сільгосптехніки, в Україні, у 12-ти областях, працюють тільки малі підприємства або дослідні цехи – і жодного потужного заводу. Голова Асоціації овочівників Придніпров’я Володимир Пахно побоюється: Україна ризикує стати ріпаковою «житницею» Європи.
Володимир Пахно: «Ріпак, що тільки посіяний, – за ним уже стоїть черга охочих купити, наші і закордонні трейдери. Україна може стати сировинною базою для європейського виробництва пального. Тому зараз актуальне питання – власна переробка ріпаку. Продавати до Європи пальне буде більш економічно вигідно, ніж, скажімо, сировину».
Допоки ж вітчизняна переробка лише зароджується, українські ріпаківники орієнтуються на експорт. На світовому ринку ціни на ріпак майже удвічі вищі, ніж на зернові. Тонну насіння продають за 330 доларів США і більше.