Ведучий: Кирило Булкін(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
Кирило Булкін: Я хотів би розповісти тим нашим слухачам, які щойно приєдналися до нас, що в короткому включенні у попередню програму «Свобода сьогодні» наші гості виклали своє бачення причин інфляції в Україні і, власне, погодились у тому, що ці причини є об’єктивними і суб’єктивними.
Щодо об’єктивних, тут немає особливих розходжень, всі ми знаємо про ці явища у світі, які є зараз: про зростання надзвичайне ціни на енергоносії і про ситуацію з валютою, про падіння долара відносно євро і про інші проблеми. От щодо суб’єктивних ми, напевно, більше зосередимось у цій нашій програмі, тим більше, що це стосується безпосередньо ситуації в Україні.
І на початку вже цієї програми, «Вечірньої Свободи», я хочу звернутися з таким саме запитанням про причини інфляції не до політика, а до фінансового експерта – Вас, пане Валерію, щодо Вашого бачення суб’єктивних причин інфляції, які є саме в Україні? Валерій Литвицький: Тут я не можу сказати чогось небанального. Це очікування, до речі, очікування інфляційні формуються. Це період певний. У нас розгін інфляції почався в 2003 році, до того 2 роки інфляції практично не було, в 2002 навіть дефляція — 0.6. А інфляційні очікування протягом п’яти років формувалися. Які суб’єкти брали в них участь, це теж відомо: владні структури, опозиція, навіть у структурах влади певне є змагання гравців.
Тому коли робляться вербальні інтервенції і залучаються експерти, експерти об’єктивні і не дуже об’єктивні, вони вже спочатку року роблять прогнози, якою буде інфляція, ще навіть не маючи уяви, як буде переглянутий бюджет, якими будуть ціни на газ, як буде пройдена перша двомісячна траєкторія найбільш складна, вони вже роблять прогнози. Якби вони своїми кар’єрами відповідали за провальність цих прогнозів, я думаю, вони були б дуже обережні.
Що стосується інших суб’єктивних чинників, вони пов’язані з якістю управління, впливом на процеси струсів і стресів на найбільш сенситивних ринках. Це і намагання вжити адміністративні або напівадміністративні... Досвід тут багатий, починаючи з періоду 2003 року, коли інфляція вийшла спочатку на 8, потім 11, потім 10 знов і врешті на 16.6.
І крім якості управління, є чинники, пов’язані з певними помилками в прогнозах, в оцінці ситуації. Візьміть, наприклад: на поточний рік композиція для перегляду бюджету формується таким чином, що за 921 мільярд планується ВВП, а показник інфляції 9.6 залишається майже недоторканим.
Кирило Булкін: Помилки чиї Ви маєте на увазі тут – помилки уряду?
Валерій Литвицький: Я думаю, помилки проектувальників, які, з одного боку, прогнозують антиінфляційні заходи, наступаючи на інфляцію, з другого боку, дають такі пропозиції по корективах до бюджету, в яких ми, на мою особисту точку зору, бачимо не стільки запрошення до уповільнення інфляції, скільки до її прискорення.
Наприклад, якщо реальний ВВП 6.8 залишається незмінним, це означає, що пропозиція товарів і послуг залишається приблизно на докорекційному рівні. А разом з тим, номінальне ВВП піднімається з 890 мільярдів до 920 мільярдів. Ясно, що це буде зроблено за рахунок дефлятора – загального зростання цін. Як може при загальному зростанні цін, я маю на увазі дефлятор більше 22%, інфляція зберегтись у сегменті споживчих товарів і послуг лише не рівні, близькому до 10%.
Кирило Булкін: Тепер я хочу політиків запитати. Це така тема, звісно, дратівлива, але сьогодні вона спливла і, можливо, теж посприяла тим очікуванням і побоюванням інфляції: чим більше про неї говорять, тим більше вона дається взнаки. Останні дні якраз політичними взаємними звинуваченнями були позначені. БЮТ заявив, що Партія регіонів готує дезінформаційну кампанію з якимись там роликами про інфляцію. Партія регіонів це спростувала. Я хочу запитати учасників програми: так все ж таки чи був хлопчик? Пане Писаренко, Вам відомо, звідки ця інформація випливла про якісь ролики рекламні з дезінформаційною кампанією Партії регіонів?
Валерій Писаренко: Я хочу погодитись з експертом, який до цього говорив, що насправді дуже сильно на інфляцію впливає те очікування, яке люди сьогодні роблять від влади. От що таке сьогодні провести якийсь телеефір і сказати: «вибачте, шановні, в кінці року уряд дасть інфляцію 30%». Звичайно, це підніме певну паніку. І вибачайте, що за один ефір телевізійний ми вже добавили до інфляції 1-2%.
Ви пам’ятаєте, коли ми очікували всі міленіум – 2000 рік, коли хтось очікував кінця світу, хтось кризи глобальної комп’ютерної. Я хочу в порівнянні просто показати: хтось заробив мільярди на цьому очікуванні, а хтось втратив на цьому. Ось ми зараз у те ж саме граємось.Коли звинувачують уряд після двомісячної роботи, що буде велика інфляція, так я хочу запросити: шановні, давайте почекаємо, побачимо, що уряд може розробити. Ось якщо він через рік не зможе досягнути інфляції, яка закладена в бюджеті, це 9,6, то тоді будемо якісь претензії виставляти.
Кирило Булкін: А ролики були чи мали бути?
Валерій Писаренко: Зараз ми говоримо про те, що ми вже зараз відчуваємо, що наші опоненти загралися і загралися в якому смислі – зараз постійно йде якийсь призов до дискусії щодо того, що буде велика інфляція, буде нестабільність у країні. Шановні, давайте дивитись на свої політичні гасла. Якщо ви говорите за стабільність, то давайте не будемо людей кожного дня готувати до нестабільності.
Я вважаю, що якби уряду сьогодні давали нормально працювати, то ми б про інфляцію взагалі не говорили, а вона постійно б зменшувалася. Це зараз і йде. Уряд зараз робить антиінфляційні заходи, і інфляція зменшується. Тому зараз нам потрібно займатися вже іншими проблемами.
Кирило Булкін: Пане Святаш, ви готуєте людей до нестабільності?
Дмитро Святаш: Я слухав мого опонента і чомусь згадую 2006 рік. Десь пройшло скількись днів з початку роботи уряду Віктора Януковича, як з боку тодішньої на той час опозиції лунали звинувачення в тому, що все, що робить той уряд, воно повинно прискорювати інфляцію, що воно буде зменшувати статки людей, що нас чекає чергова економічна криза. Я згадую старий дуже короткий такий анекдот, коли прийшов новий директор, а в нього лежать три пакети. Знаєте, по колу ходимо.
Що стосується нашої позиції – ми не лякаємо людей, але ми маємо як опозиція говорити те, що є насправді. Насправді, сьогодні я, наприклад, не знаю, які антиінфляційні заходи вживає уряд Юлії Тимошенко. Якщо мені скажуть: от те, те, те. Я чую, що ми вживаємо антиінфляційні заходи, але я їх не бачу, я не знаю, які вони є. А якщо, наприклад, прислухатись до експерта, який працює в Національному банку, то він показав на тому проекті закону про бюджет. І, до речі, не внесений новий закон, який у березні пропонували, презентували, ще коли ухвалювали бюджет у 2007, що в березні внесемо стовідсотково новий документ. Де він?
Кирило Булкін: Я хочу навести думку, яку висловив в ефірі Радіо Свобода відомий економіст, президент київського Центру ринкових реформ Володимир Лановий. Він говорив про те, що дії уряду, який повертає втрачені заощадження, наприклад, — одна з цих дій, і дії Національного банку іноді, фактично, суперечать одні одним.
Володимир Лановий: Так як у нас робиться, коли одна рука, права рука, дає гроші, як уряд зараз дає людям додаткові засоби, які компенсують втрати від заощаджень, а інша рука забирає гроші, як Національний банк хоче стерилізувати, вилучити гроші. Вилучає він гроші з рахунків банків, а банківські рахунки – це кредитування, це інвестиції в економіку.
Отже, що робиться сьогодні? Права рука підштовхує грошову масу і споживчий ринок, і платіжні засоби, які сьогодні, на жаль, як ми бачимо, не забезпечені таким оперативним заходом, і імпорт тут не допоможе, а інша рука забирає гроші від промисловості, від інших індустріальних галузей. І тому ми маємо перекіс: у нас падіння темпів зростання виробництва, і, навпаки, підштовхування темпів інфляції. Це якраз показує, що тут нерозуміння дій, які, на жаль, будуть приводити до зворотних ефектів.
Кирило Булкін: Пане Литвицький, тут прозвучала критика, наскільки я розумію, про неузгодженість певну дій Нацбанку і уряду.
Валерій Литвицький: Це не критика, це певне непорозуміння, тому що пану Лановому, мабуть, не відома статистика за перші 2 місяці. І я йому хочу допомогти. За перші два місці грошова пропозиція, тобто грошова маса зросла на 0.5%. Рік тому в цей період— на 0.1%. Тобто, грошова пропозиція по широкому агрегату зросла в 5 разів більше. І це при тому, що монетарна база, тобто вузькі гроші, росла повільніше, навіть там мінус був. Чому? У банків велика ліквідність. Все-таки ліквідність по 30%-40% зростає протягом 3-4 років. Тому банки далекі від того, щоб цією стерилізаційною, як він висловився рукою, посадити на монетарну дієту економічне зростання.
А потім пан Лановий має розуміти: одна справа – попит на гроші, коли 9-12% зростання, а інша справа, коли зростання 2,7% або 7.3%. 7.3 – це достойні показники. Стерилізаційної руки не треба боятися. Я думаю, що Нацбанк не перегинає тут палку. І на дієту економіка не посаджена. Якби, пане Лановий, вона була в такому дистрофічному стані, то два роки поспіль, минулий і позаминулий, зростання не було б у межах мегатренду 7.3%. Я нагадаю, що в Європі менше 1% зростання, в США передрецесійна ситуація.
Тому не треба орієнтуватися на такі темпи економічного зростання, які в Україні залишать місячний кратер, тому що не забувайте, яка структура нашої економіки. Ми можемо завалити країну монетарною пропозицією, але потім не вилізти з інфляції 7-8 років, бо вже 5 років маємо інфляцію за межами комфортного коридору – я маю на увазі 4-ий, 5-ий, 6-ий, 7-ий – і буде 8-ий, скоріш за все, якщо не вжити при перегляді бюджету заходів.
Тому в балансі є макроризики і ризик №1 – це інфляція. Якщо хочемо зростати довго , а не так – один рік 7, а другий 2.7, то треба дбати про більший баланс між споживчими потребами і інвестиційним забезпеченням.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
