Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 05:00

«Рік замків і палаців»


Надія Степула Слухати:

Нове життя української старовини

Концерти, виставки та конференції у замках –давно не дивина. Але досі це стосувалося замків у далеких краях, а не українських, які здебільшого навіть не відреставровані. Тепер усе має змінитися. Чому і як? – Про це – у новому випуску «Вимірів життя».

В Україні нинішній рік оголошено і Роком національного усиновлення, і також – Роком туризму та курортів. А керівники шести західно-українських областей підписали Декларацію та оголосили 2008-й рік ще й «Роком замків і палаців».

На заході України й справді найбільше замків та палаців – до 90 відсотків із усіх, які існують в країні. Вцілілих небагато – із півсотні, хоч у часи не надто віддалені їх було тут у п»ять разів більше.

Ініціатори оголошеного «Року замків» планують провести ряд заходів, спрямованих на те, щоб відшукати кошти на реставрацію, реконструкцію древніх споруд, серед яких є просто унікальні. Окрім того, ініціатори хочуть привернути увагу спільноти, держави і меценатів не тільки до проблем фінансування пам» яток історії та культури, а й до кількох інших. – Скажімо, до того, що досі в Україні не існує того єдиного органу, який би відповідав за збереження замків. Серед пропозицій, котрі будуть розглядатися та обговорюватися, - неоднозначна: віддавати замки в приватні руки, перетворювати їх у резиденції чи готелі, як це роблять у Європі. При цьому вимагати від власників зберігати автентичний вигляд тієї чи іншої споруди. Чи матимуть при цьому доступ до відреставрованого замку всі бажаючі? Чи можливі будуть екскурсії в таких – перетворених на приватні резиденції - пам»ятках?..

На ці питання поки що відповідей не існує. Разом з тим, збереження і відновлення замків пов»язане з рядом інших, дуже важливих проблем. Наприклад, із проблемою створення загального реєстру пам»яток культури і природи.

Сворення реєстру культурної спадщини

Саме такий реєстр починають складати українські митці та екологи – йдеться про пам»ятки культури і природи Карпат. Більше про це розповість моя колега, кореспондент радіо Свобода – Богдана Костюк:

Рамкова Конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат - Карпатська конвенція - прийнята 5 років тому у Києві, за спільної згоди семи країн: Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччини та України. Цей документ визначив основні принципи співпраці між сторонами - учасниками, їх місцевою владою і громадянським суспільством задля збалансованого розвитку Карпат.

Україна у рамках Конвенції визнала за необхідне створити Список (реєстр) карпатської культурної спадщини, і до роботи уже долучились представники місцевих органів влади, екологічної та культурної громадськості. Розповідає директор львівського Музею природи Богдан Проць:

«Конфлікт між індустрією, або промисловим розвитком, і довкіллям постійно зростає. І ми крок за кроком губимо найцінніші осередки культурні. Оскільки осередок біорозмаїття також є осередком культурним.

Володимр Федорак представляє Прикарпатську обласну владу й опікується культурними інноваціями – за його словами, до «Карпатського реєстру» може бути внесено близько тисячі пам‘яток культури Прикарпаття:

«У нас на Івано-Франківщині, щоб зробити моніторинг пам‘яток культури, зокрема у карпатському регіоні, і щоб сприяти їхньому збереженню і розвитку – у нас існують спеціальні програми.

Отже, на часі – обробка локальних списків пам‘яток культури, історії та природи, і занесення їх у «Карпатський реєстр». А також – створення належних умов для їх збереження і презентації. Замки порахують і сфотографують

Напевно, розпочинати роботу зі збереження і реконструкції українських замків слід із їх інвентаризації. Це – один із напрямів діяльності, передбаченої ініціаторами «Року замків в Україні». На Тернопільщині, за словами керівництва області, вже відбувається інвентаризація всіх оборонних споруд. А до кінця року в світ вийде книга про замки та фортеці краю. Тематична виставка світлин і картин теж планується. Необхідно внести ряд змін до існуючих законів та запропонувати відповідні новації. А тимчасом керівництво Тернопільщини уже звернулося до голів сільських і селищних Рад, запропонувавши їм найближчим часом впорядкувати ті пам»ятки, які перебувають на території цих Рад. Сусіди зі Львівщини підготували до друку календар із видами замків Галичини та створили інформаційний каталог. Напружено працюють над питаннями і в інших областях-ініціаторах «Року замків».

Чого очікувати далі? Чим може завершитися цей цікавий, складний і новий для України проект – «Рік замків»? Чи відбудуться все ж у їхніх древніх стінах нові концерти і велелюдні конференції, чи засяють свіжими барвами і відкриються для нових поколінь двері, за якими досі зберігалися тільки сліди і тіні?

Своїми думками про нове життя замків ділиться Ірина Магдиш – мистецтвознавець, публіцист і редактор часопису «Ї» зі Львова Ірина Магдиш. Вона вважає, що досвід керівництва західно-українських областей у проведенні торік Року Пінзеля міг би пригодитися і тепер, коли розгортається ініціатива Року замків. Рік замків і палаців урочисто проголошено наприкінці лютого у Львові. Як виглядає цей проект – акція – почин – зблизька? Спостерігала колега, кореспондент радіо Свобода - Галина Терещук:

Жодної програми заходів досі не затверджено. На сесіях облрад 6 областей її не розглядали.

Під час обговорення програми ще у грудні львівські митці, депутати Львівської облради її розкритикували. Як зазначив в коментарі радіо Свобода депутат Олег Немчинов, у проекті програми не було цікавих акцій на підтримку порятунку пам’яток архітектури. Основна увага зосереджена лише на поліграфічній продукції. А це, за словами, депутата - чисте відмивання бюджетних грошей. НЕ опублікований проект програми і на сайті облради. Наразі прозвучали усні декларації з уст посадовців 6 обласних рад у Палаці Потоцьких у Львові, який, до слова, досі не зданий актом Держприймання в експлуатацію.

Однак, чимало львівських митців переконані, що історичну спадщину потрібно не стільки рекламувати, як рятувати. А це вимагає фінансування. Грошей на реконструкцію і відбудову замків та палаців не має жодна облрада Західної України. Для прикладу, Свірзький замок був у найкращому стані серед усіх пам’яток. У 1956 році, за розповіддю львівського краєзнавця Гронського, усередині замку були фрески. І це могла бути Марія Єгипетська Яка доля фресок невідомо. Сьогодні замок взагалі не охороняється. Місцеві хлопчаки сказали, що нині це замок влади.

На думку голови асоціації музейників Зеновія Мазурика, потрібно не видавати альбоми чи фотографії, а провести міжнародні семінари, на яких українські фахівці могли б повчитись у європейських, зокрема з Польщі та Австрії, як творити із замків туристичний продукт. А ще важливо змінити ставлення місцевих органів влади до замків і розробити стратегію розвитку районів, га території яких є історичні пам’ятки. А ще апелювати до парламенту, Кабінету міністрів, щоб змінити законодавство щодо збереження та використання історичної спадщини, змінити форму господарювання. І тут не варто вигадувати український шлях, а перейняти досвід Польщі та Австрії.

«Рік замків і палаців» триває. Підбивати підсумки можна буде тільки наприкінці – коли втілення планів стане видимим. І, хоч існує загроза того, що не все із задуманого вдасться здійснити, все ж оптимізму сьогодні достатньо, щоб мати трохи надій. І – щоб шукати доріг до тих мурованих твердинь, які потребують живої людської пам’яті.

Бо безкінечність вічного небуття – неосяжна і не піддається розумінню, як би не заспокоювали людей їхні цивілізаційні чи релігійні пастирі. Небуття лякає – від часів Адама і Єви, а, може, і від тих, котрі були до них. Подолати безодню забування намагається пам’ять. Але вона теж нетривка у часі. І, хоч пронизують пунктирними лініями простір життєвих марень і розпачів кургани, піраміди і стели, та майже нічого з того не лишається потім. Як не лишається нічого від тих, хто все те зводив чи намагався звести – як Вавилонську вежу – до неба.

Але здатність пам’ятати навіщось дається людині. Може, для того, щоб пізнавати сенс свого і чийогось життя – чийогось, хто полишив сліди своїх зусиль в архітектурі, музиці, скульптурі, в посадженому дереві чи зведеній капличці. Може, і справді пам’ять – це той єдиний рай, з якого ніхто нас не може вигнати, як писав про це Йоган Ріхтер? А що веде нами, коли йдемо чи їдемо до ближчих і дальших руїн або до палаців, монастирів, садиб, котрі вистояли під небом перемін та під нищівними вітрами людської ненависті, підпертої добрими намірами (якими вимощена дорога в пекло, як відомо)?

Що веде? – Дорога. Добрих вам доріг до замків і палаців, дорогі слухачі, гарних відкриттів!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG