Упорядник «Врятованої пам’яті» доцент Східноукраїнського університету Ірина Магрицька за фахом філолог. Вона пригадує, як 7 років тому, перебуваючи в експедиції з вивчення слобожанських говірок, вперше почула спогади літніх людей, котрі пережили голод 30-х років.
«Я пригадую, як я слухала розповіді людей, і відверталася від них, щоб вони не побачили моїх сліз. Дуже важко було чути ті розповіді. І до сьогодні я чую риторичні запитання тих людей: «За що нас нищили? Чому Сталін так зненавидів Україну?», – розповіла Ірина Магрицька
Для наукового дослідження бракувало коштів та техніки. Звернення до влади залишалися без відповіді. Ситуація змінилася влітку 2004 року, коли в Луганському штабі кандидата в Президенти Віктора Ющенка дослідникам надали транспорт і оператора. Те літо і поклало початок фундаментальній праці. Лише початок, бо до 2007 року жодний із луганських вишів не влаштовував студентських експедицій для запису спогадів очевидців, і жоден молодий історик не захистив дисертації з цієї теми.
«Наразі виявлено 147 масових поховань тих часів»
Останнього року дослідникам почала допомагати місцева влада. Заступник голови Луганської держадміністрації Володимир Заблоцький зазначив, що в кожному районі Луганщини створено пошукову групу.
«Ми можемо стверджувати: біля 380 населених пунктів області постраждало від Голодомору, наразі виявлено 147 масових поховань тих часів, у цих місцях встановлено 76 пам’ятних знаків», – розповів Володимир Заблоцький.
У підготуванні матеріалів суттєву допомогу надали дослідники-аматори з районів Луганщини. Так, Віра Аннусова, вчителька математики з Біловодського району, збирала спогади про голод у власному селі Бараниківка ще з 1984 року. Пані Аннусова пройшла шляхами земляків, які потерпали від голоду, аж до Росії – селяни ходили до Ростовської області міняти речі на буряки. У бурякових буртах потім їх і ховали.
Віра Аннусова: «Я перейшла кордон з Росією і пройшла села Карпівка, Никанорівка, зустрічалася там з людьми. Вони кажуть, що не розуміють, чому був голод, але «піджилися» вони добре тоді. «Можна було за три бурячки виміняти вишитий рушник, за п’ять бурячків – сорочку, а за відро пшона – можна кожуха було виміняти!»
Книга вийшла накладом 2500 примірників. Наразі Ірина Магрицька працює над документальним фільмом «Скривджена пам''ять», який планує завершити вже цього року.
«Я пригадую, як я слухала розповіді людей, і відверталася від них, щоб вони не побачили моїх сліз. Дуже важко було чути ті розповіді. І до сьогодні я чую риторичні запитання тих людей: «За що нас нищили? Чому Сталін так зненавидів Україну?», – розповіла Ірина Магрицька
Для наукового дослідження бракувало коштів та техніки. Звернення до влади залишалися без відповіді. Ситуація змінилася влітку 2004 року, коли в Луганському штабі кандидата в Президенти Віктора Ющенка дослідникам надали транспорт і оператора. Те літо і поклало початок фундаментальній праці. Лише початок, бо до 2007 року жодний із луганських вишів не влаштовував студентських експедицій для запису спогадів очевидців, і жоден молодий історик не захистив дисертації з цієї теми.
«Наразі виявлено 147 масових поховань тих часів»
Останнього року дослідникам почала допомагати місцева влада. Заступник голови Луганської держадміністрації Володимир Заблоцький зазначив, що в кожному районі Луганщини створено пошукову групу.
«Ми можемо стверджувати: біля 380 населених пунктів області постраждало від Голодомору, наразі виявлено 147 масових поховань тих часів, у цих місцях встановлено 76 пам’ятних знаків», – розповів Володимир Заблоцький.
У підготуванні матеріалів суттєву допомогу надали дослідники-аматори з районів Луганщини. Так, Віра Аннусова, вчителька математики з Біловодського району, збирала спогади про голод у власному селі Бараниківка ще з 1984 року. Пані Аннусова пройшла шляхами земляків, які потерпали від голоду, аж до Росії – селяни ходили до Ростовської області міняти речі на буряки. У бурякових буртах потім їх і ховали.
Віра Аннусова: «Я перейшла кордон з Росією і пройшла села Карпівка, Никанорівка, зустрічалася там з людьми. Вони кажуть, що не розуміють, чому був голод, але «піджилися» вони добре тоді. «Можна було за три бурячки виміняти вишитий рушник, за п’ять бурячків – сорочку, а за відро пшона – можна кожуха було виміняти!»
Книга вийшла накладом 2500 примірників. Наразі Ірина Магрицька працює над документальним фільмом «Скривджена пам''ять», який планує завершити вже цього року.