Ведучий: Кирило Булкін(Розшифровка ефіру з''явиться за годину. Зараз доступним є лише аудіоозапис програми)
Кирило Булкін: Ми говоритимемо сьогодні загалом про проблеми українських миротворців, не лише про Косово, а й взагалі про українців, що служать у миротворчих місіях. Але почати я хочу з того, щоб висловити співчуття родині загиблого в Косові українського миротворця Ігоря Кіналя.
Людська трагедія є людською трагедією, і тут немає місця політичним спекуляціям. Пане Козленко, якщо спробувати відповісти без додатку політики, хто винний чи в чому причина загибелі українського миротворця у тих конкретних обставинах? Юрій Козленко: Сьогодні на прес-конференції міністра внутрішніх справ детально показувався відеоматеріал про проведення цієї операції і висвітлювалися всі деталі саме цієї події.
Перш за все, якщо казати дуже коротко, то операція керівництва місії Організації Об’єднаних Націй у Косові була спланована або дуже невдало, або як провокація саме проти українського контингенту. Я не хотів би так думати, але зони відповідальності українського контингенту розташовані майже в 130 кілометрах від місця подій.
Кирило Булкін: А хто є тим керівництвом, що планувало цю операцію?
Юрій Козленко: Є комісар, заступник комісара. І саме до них міністр внутрішніх справ звертав свої питання під час своєї поїздки. Залишається загадкою, як український контингент був направлений у цю зону відповідальності іншого контингенту, чому саме на цей день, коли і так були побоювання, що будуть масові заворушення, бо це День національного протистояння, саме на цей день була спланована ця операція.
Третє: видно було з того, як операція проходила, що не було пророблено детального плану евакуації на випадок ускладнень, не було продумано і виконано військового супорту – підтримки цієї операції наших поліцейських миротворців. І зокрема на прес-конференції я поставив міністру єдине запитання, після того, як я сказав, що я повністю підтримую його позицію: «Як Ви думаєте, Юрію Віталійовичу, чи треба було проводити цю операцію саме в цей день і зокрема проводити штурм цього будинку, чи був у цьому якийсь резон?»
І отримав відповідь ту, яку я сам маю: не було, не було ніякого значення від того, буде ця будівля захоплена і перебуватиме в захопленні цими суддями один день, чи два дні, чи три дні. Ніякого впливу на ситуацію в Косові в цілому ця подія не мала. Навіщо було таке зроблено, зараз треба розбиратися.
Кирило Булкін: Пане Юрію, Ви сказали, що, крім інших причин таких трагічних наслідків цієї операції, було те, що не було військової підтримки. Я хочу прояснити для наших слухачів, що сьогодні гостями нашої програми є, фактично, представники двох різних видів тих миротворчих загонів, які присутні в різних гарячих точках, – це військові та міліцейські чи поліцейські.
Я хочу зараз звернутися до пана Коробцова з проханням розповісти про розподіл обов’язків між цими різними миротворчими загонами. Яка є відповідальність поліцейських миротворців, а яка — військових миротворців?
Сергій Коробцов: По-перше, я хочу сказати, що українська миротворча діяльність багаторічна. Ми відзначали 15 років українського миротворця минулого року, а в цьому році буде відзначатися 60 років від початку миротворчої діяльності, від 48-го року, коли перші миротворці брали участь у Палестині.
Про виконання службових обов’язків між поліцейським та військовими – дуже довга, як кажуть, річ. Я хотів би сказати так, що і ті, і другі стоять на захисті, по-перше, мирного населення, це головна мета наших підрозділів. Що стосується військових миротворців, то за 15-річну історію ми маємо 32 тисячі учасників миротворчих операцій. Зараз за кордоном 469. У Косові перебуває український контингент українсько-польського батальйону в кількості 179 чоловік. І ми маємо вже бойові втрати: у минулому році загинули два українських миротворці.
Кирило Булкін: Пане Козленко, можливо, Ви доповните зі своєї точки зору, саме як голова Спілки поліцейських миротворців? До речі, скільки поліцейських миротворців українських зараз у Косові?
Юрій Козленко: У Косові на сьогоднішній день 185 поліцейських миротворців. 113 із них — у спеціальному міліцейському підрозділі, це по типу нашого «Беркута», вони виконують завдання охорони громадського порядку і боротьби із заворушеннями для захисту мирного населення. 40 — у кінологічному підрозділі, тобто працюють з собаками, і решта - це наглядачі Організації Об’єднаних Націй у Косові. Але, крім того, 14 несуть службу у Ліберії, 5 - у Конго, 10 – у Судані, 3 – у Східному Тиморі і 2 в Македонії – в місії ОБСЄ.
Кирило Булкін: Їхні проблеми спільні в чомусь, чи є специфіка в кожному регіоні? Скажімо, такі ситуації невдалого керівництва місією, як сталося в Косові зараз, були прецеденти в інших регіонах, де українські миротворці працюють?
Юрій Козленко: Зараз я підійду до цього питання, але, перш за все, я хочу підтримати свого друга і колегу Сергія Коробкова, що основне завдання поліцейських миротворців і військових миротворців – це захист мирного населення, це зупинення військового конфлікту і розборонення воюючих сторін.
Коли миротворці починають брати участь у якихось активних операціях, це вже не суто миротворчі задачі. І у кожному разі, коли таке стається, треба уважно вивчати, я б сказав, розслідувати, чому миротворці були кинуті на проведення якоїсь активної операції, тим паче, що було ясно, що населення у цьому населеному пункті буде різко негативно ставитись до цього.
Розборонення завдань між миротворцями військовими і поліцейським – дуже просто: військові виконують ту саму функцію, яку виконують військові у кожній країні, тобто це захист території країни від військових посягань, скажімо, інших країн, або у миротворчій місії – це від протидіючих сторін, військових підрозділів протидіючих сторін. Поліцейські виконують функцію охорони громадського порядку, відповідно, проведення розслідувань, боротьба з криміналітетом.
Тобто, поліцейський контингент направляється, наприклад, у Східному Тиморі, де я був командиром контингенту, поліцейський контингент був направлений для того, щоб працювати як поліція, тому що місцева поліція була замішана у масовій загибелі громадянських осіб і за рішенням Генасамблеї ООН вона була розпущена. Міжнародна поліція виконувала всі поліцейські завдання повністю до тих пір, поки паралельно з цим вони не навчили нову поліцію, яка працювала за демократичними принципами і відповідно могла самостійно виконувати свої завдання.
Що стосується спільних проблем у різних місіях і невдалого керівництва, на жаль, люди є люди, хтось із них більш кваліфікований, хтось менш. Ми стикалися з такими випадками і в Тиморі, і в інших місіях. Але я б не сказав, що це масово, бо, як правило, у кожному миротворчому контингенті міжнародної поліції беруть участь представники 41 однієї країни, і всі посади заміщуються на конкурсній основі.
Але при цьому часто буває так, що деякі країни мають дуже великі пріоритети перед іншими. Скажімо, якщо так дивитися, то Україна, мабуть, на останньому місці серед інших країн. Але коли ми посилаємо кудись наші миротворчі підрозділи, ці підрозділи мають внутрішню українську структуру і українське керівництво, тому вони виконують завдання дуже професійно і дуже грамотно.
Кирило Булкін: Про фінансування українських миротворців дуже багато писалося, що вони незрівнянно малі суми отримають як зарплату, порівняно з миротворцями інших країн. Чи ця проблема якось вирішується останніми роками, чи є зрушення?
Сергій Коробцов: Значних зрушень немає і не може бути, тому що ми живемо в різних країнах. І так примітивно кажучи, миротворці – це дзеркало нашої держави. Як миротворці забезпечені в Швеції, що вони мають по 5-6 тисяч євро свою зарплатню місячно, пропорційно їм виплачується і зарплатня у місії.
А якщо у нас миротворець має 150-200 доларів свою місячну зарплату, то йому надається не більше 800-900 доларів за перебування у миротворчій місії. Тобто пропорції не на нашу користь.
