Нащадок українсько-молдавського баронського роду Микола Василько народився 25 березня 1868 року у селі Слободзії-Комарівці на Буковині. Він здобув юридичну освіту в Терезіанській академії у Відні. Селяни обрали барона старостою села Лукавця, згодом він упродовж двадцяти років був послом до Буковинського крайового сейму та Австрійського парламенту.
Під час Першої світової війни Василько організував із добровольців Гуцульсько-Буковинський Легіон чисельністю 1350 вояків, що бився проти російських частин.
Барон-дипломат
На переговорах у Бересті Василько, завдяки своїм зв’язкам з австрійськими політиками, домігся укладення мирного договору на сприятливих для України умовах. Він став одним із творців Західно-Української Народної Республіки та співзасновником її парламенту, був послом Української Народної Республіки у Швейцарії і Німеччині.
«Страх, який мають Румунія і Польща перед відновленням великана Росії, і економічні інтереси Чехії в утворенні української держави, піддержують симпатії тих трьох держав до української ідеї. Хоч, здається, будуть дорогі ці адвокати, я обстою за уділенням тих гонорарів, бо не бачу іншої можливості осягнути нашу мету: суверенність і самостійність України».
Після поразки Української революції Василько координував діяльність українських посольств у Європі та забезпечував фінансування уряду УНР на еміґрації. У березні 1924 року він організував таємний переїзд Симона Петлюри з Варшави до Парижа:
«Згідно одержаним мною інформаціям, місцем перебування для Вас, якби Ви хотіли переїхати, може бути тільки Франція. Я подбав про те, щоб з Вашого перебування інкогніто ніде не повстало недорозуміння».
Микола Василько мав зустрітися з Петлюрою у Цюріху, але по дорозі туди раптово помер у німецькому містечку Райхенгалі 2 серпня 1924 року.
Під час Першої світової війни Василько організував із добровольців Гуцульсько-Буковинський Легіон чисельністю 1350 вояків, що бився проти російських частин.
Барон-дипломат
На переговорах у Бересті Василько, завдяки своїм зв’язкам з австрійськими політиками, домігся укладення мирного договору на сприятливих для України умовах. Він став одним із творців Західно-Української Народної Республіки та співзасновником її парламенту, був послом Української Народної Республіки у Швейцарії і Німеччині.
«Страх, який мають Румунія і Польща перед відновленням великана Росії, і економічні інтереси Чехії в утворенні української держави, піддержують симпатії тих трьох держав до української ідеї. Хоч, здається, будуть дорогі ці адвокати, я обстою за уділенням тих гонорарів, бо не бачу іншої можливості осягнути нашу мету: суверенність і самостійність України».
Після поразки Української революції Василько координував діяльність українських посольств у Європі та забезпечував фінансування уряду УНР на еміґрації. У березні 1924 року він організував таємний переїзд Симона Петлюри з Варшави до Парижа:
«Згідно одержаним мною інформаціям, місцем перебування для Вас, якби Ви хотіли переїхати, може бути тільки Франція. Я подбав про те, щоб з Вашого перебування інкогніто ніде не повстало недорозуміння».
Микола Василько мав зустрітися з Петлюрою у Цюріху, але по дорозі туди раптово помер у німецькому містечку Райхенгалі 2 серпня 1924 року.