Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 12:05

Чим нині займається білоруський уряд в екзилі? (Інтерв’ю з головою Ради Білоруської Народної Республіки)


Людмила Литовченко Прага, 25 березня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Білоруська Народна Республіка, яка постала 25 березня 1918 року, проіснувала лише 9 місяців, поки її, як і її південну сусідку, не придушили більшовицькі війська. Уряд незалежної білоруської держави і досі працює в еміграції. Голова Ради Білоруської Народної Республіки в екзилі пані Івонка Сурвілла побувала цими днями у Празі, де її приймали керівники Чехії. В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода вона розповіла про те, чим нині займається еміграційний уряд і з чим пов’язує надії на майбутнє.

Голова Ради Білоруської Народної Республіки в екзилі пані Івонка Сурвілла
Р.С.: Як Ви оцінюєте сучасну ситуацію в Білорусі?

І.С.: Це страшна ситуація, це просто не віриться, що після стількох років неволі ми потрапили у таку пастку, що опинилися у диктатурі в Європі. І до того ж із людиною, яка, можна сказати, бореться проти нашої білоруськості, якій не можна довіряти, тому що вона може віддати Білорусь у будь-який момент, який їй буде вигідний, нашому східному сусіду. Він не розмовляє білоруською, він нищить білоруську культуру, не дозволяє білоруської мови в урядових установах. Він взагалі бореться проти білорусів, так як боролися проти білорусів колись, за часів радянських, партизани радянські.

Р.С.: А як Ви, перебуваючи в екзилі, будучи керівником білоруського уряду в екзилі, як Ви намагаєтеся вплинути на ситуацію в Білорусі? Як Ви співпрацюєте з іншими країнами, оскільки це, очевидно, теж входить у Ваш обов’язок, оскільки Ви є за кордоном, так?

І.С.: По-перше, ми вважаємо справою своєї честі підтримувати борців за волю, за незалежність у Білорусі. Бо Білорусь звільниться від диктатури зсередини, не ззовні. Але дуже потрібна підтримка зовнішнього світу. І ми якраз вважаємо, що ми здобуваємо для Білорусі ту підтримку, яка Білорусі дуже потрібна. 1918 року, коли Білорусь проголосила свою незалежність, тоді ми не мали, абсолютно не мали друзів у світі, не мали нікого, хто нас підтримав би. І тому, можливо, ми не зберегли незалежність. Тепер ми таких друзів маємо, і ми з ними спілкуємося, і вони нам допомагають боротися за вільну Білорусь. Як писав якийсь журнал про уряд в екзилі, що саме існування уряду в екзилі уже робить свою справу. Воно свідчить, що той уряд, котрий у країні, не робить своє, що він не задовольняє... Окрім того, ми співпрацюємо з опозицією. Наприклад, нещодавно, тиждень тому ми святкували разом із опозицією у Страсбурзі, у парламенті Євросоюзу 90-ту річницю БНР. І святкували там дуже урочисто, гарно. Голова Європарламенту Поттерінґ промовляв, мене вітав там. Значить, ми сприймаємося як частина борців за волю Білорусі.

Р.С.: І вас визнають?

І.С.: Так.

Р.С.: Таке запитання в мене – скажімо так: один день роботи білоруського уряду в екзилі. От як він виглядає, цей день?

І.С.: Ну, я дуже багато, безумовно, витрачаю часу на інформацію, щоб я сама знала, що відбувається у світі. Мені надсилають імейли, я слухаю «Свободу», Бі-Бі-Сі, Французьке радіо – все, що можливо, щоб знати, що відбувається. Коли щось відбувається, на що треба відреагувати, то ми реагуємо. Наприклад, коли сказав Путін: для нього ідеальним рішенням було б, коли б Білорусь стала провінцією Росії, – так ми на другий день вислали листи усім урядам, кажучи, що це неприпустимо, що сусідня країна може щось таке казати про вільну сусідню державу. Кожного разу, коли говориться про Білорусь у термінах, які нам не подобаються, які нас не задовольняють, ми пишемо. Ми зустрічаємося так само регулярно у різних країнах світу, я вже об’їхала весь світ. Перша країна, яка прийняла мене на рівні президента, це є Чехія. Чудово приймають всі країни, які були у тій самій ситуації, що ми тепер.

Р.С.: Чи існують зв’язки між урядом Білоруської Народної Республіки в екзилі і українськими діаспорними організаціями?

І.С.: Існували дуже довго – до того часу, поки Українська Рада не передала свої повноваження Україні. Після того, як Рада Української Народної Республіки передала свій мандат, я думаю, що не відчувається з боку України потреба з нами спілкуватися.

Р.С.: І ще я хотіла вас спитати: як Ви, як керівник білоруського уряду в екзилі, бачите майбутнє Білорусі?

І.С.: Я маю велику надію на нашу молодь. Можливо, Лукашенко це відчуває і, можливо, тому так сильно знущається з неї. Молодь є дуже національно сильна, дуже білоруська. Побачила світ і хоче незалежної держави. І я думаю, що вони цього зможуть домогтися. Тепер я сподіваюся особисто, що я до цього доживу, і що ми зустрінемося в Білорусі разом із усіма борцями за волю.
XS
SM
MD
LG