Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:31

Рік миру в Ольстері


Олекса Семенченко Лондон, 26 березня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – У середу виповнюється рік відтоді, як непримиренні до того часу вороги: протестантська партія – Демократична Уніоністська та католицька – «Шин Фейн» – досягли історичного порозуміння про поділ влади у Північній Ірландії. Це дозволило відновити північно-ірландську автономію і зробити незворотним мирний процес, початок якому дала підписана 10 років тому у Велику П’ятницю угода. За ці десять років провінція пройшла довгий шлях.

Рік тому лідер Демократичної уніоністської партії преподобний Іан Пейзлі підписав із «Шин Фейн» угоду, навіть теоретичну можливість якої відкидав упродовж десятиліть. Його партія була єдиною впливовою силою, що 10 років тому не підписалася під історичною угодою Великої П’ятниці, яка відкрила шлях до мирного врегулювання й повернення до самоуправління від прямого правління з Лондона. Пейзлі тепер є першим міністром Північної Ірландії, а його першим заступником є Мартин Маꥳннесс – колишній член підпільної католицької Ірландської республіканської армії. Для багатьох людей, що знають історію насильства в Ольстері, ця зв’язка виглядає абсолютно неймовірною.

Дискусії навколо угоди Великої П’ятниці не вщухають

Отже, 10 квітня 1998 року, після важких переговорів була підписана угода з мирного врегулювання. Ця церемонія відбулася у Стормонтському замку. Переважна більшість політичних гравців провінції була всередині, за столом переговорів, а Іан Пейзлі протестував назовні. У вирішальну ніч перемов він привів юрбу до замку для демонстрації, а на прес-конференції засудив компроміси сторін. У результаті навіть лоялістські політики дали йому прізвисько «великий старий герцог Йоркський» (котрий водив протестантів горами й долами надто багато років). Минулі десять років прикметники «проугодовський» та «антиугодовський» стали ключовими термінами у визначенні лінії розподілу в уніоністському русі. До торішньої угоди здавалося, що антиугодовська лінія домінує.

Демократична уніоністська партія нині каже, що те, чого вона домоглася торік, є значно кращою альтернативою угоді Великої П’ятниці. Але опоненти критикують Пейзлі за те, що він із прибічниками заскочив у потяг запізно, скориставшися з плодів тяжкої праці Дейвіда Тримбла – попереднього найбільшого провідника протестантів, а в результаті прийняв ті самі умови: спільні органи двох Ірландій, що практично являє собою певний поділ суверенітету між Британією та Ірландською Республікою.

Правда ж лежить десь посередині. Демократичні уніоністи не підписували угоди, поки Ірландська республіканська армія не роззброїлася, а «Шин Фейн» не погодилася на формат нової поліційної служби Північної Ірландії. Ці дві незавершені позиції були найбільшою слабкістю угоди Великої П’ятниці. Водночас, нинішня система влади діє на засаді права вето, яке мають як пробританські уніоністи, так і ірландські націоналісти, а також на засаді обов’язковості урядової коаліції, що включає представників усіх найбільших партій Північної Ірландії. Саме таку модель і передбачала угода Великої П’ятниці. Незважаючи на це демократичні уніоністи вже відхилили запрошення взяти участь у відзначенні десятиріччя угоди Великої П’ятниці, на якому буде присутній колишній президент США Білл Клінтон. Відсутність Пейзлі мало кого здивує, якщо взяти до уваги, що 1998 року, коли Клінтон планував відвідати Белфаст, він порадив своїм прибічникам «позамикати на замок удома всіх жінок», натякаючи на скандал з Монікою Левінскі.
XS
SM
MD
LG