Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 18:08

«Фахівець з бойкоту» Нелсон Ледскі: «Політика і спорт мають існувати окремо... На практиці в Олімпійських іграх завжди є політика»


Сергій Драчук Прага, 27 березня 2008 (RadіoSvoboda.ua) – Із наближенням літніх Олімпійських ігор у Пекіні й після силового придушення нещодавніх антикитайських бунтів у Тибеті на Заході залунали голоси про необхідність бойкотувати ігри нинішньої Олімпіади, щоб покарати Пекін за порушення прав людини – хоча на офіційному рівні жодна країна не розглядає нині такої можливості. Тим часом історія вже знає випадки бойкотування Олімпійських ігор із політичних міркувань. Найпомітнішими з них були бойкоти Олімпійських ігор у Москві 1980 року і в Лос-Анджелесі 1984 року. Радіо Свобода розмовляло з безпосереднім організатором бойкотування ігор літньої Олімпіади в Москві, працівником адміністрації тодішнього президента США Джимі Картера Нелсоном Ледскі.

Р. С.: Ким Ви працювали в часи бойкоту?

Н. Л.: Я був директором управління бойкоту Олімпійських ігор Державного департаменту – управління, яке створили на початку 1980 року, щоб заохотити інші країни бойкотувати ігри літньої Олімпіади в Москві через вторгнення Радянського Союзу до Афганістану.

Р. С.: Як тоді ухвалювали рішення і хто були головні гравці?

Н. Л.: Головними гравцями в ухваленні рішення спробувати бойкотувати Олімпійські ігри були британці, канадці й американці. Уряди цих трьох країн домовилися про це в січні 1980 року. Щоправда, британці й канадці врешті не взяли участі в бойкоті, але були серед його ініціаторів. До бойкоту приєдналися десь 60–70 країн, включно з Китаєм, Саудівською Аравією, більшістю мусульманського світу, який обурила радянська спроба захопити Афганістан. Приєдналися до бойкоту і чимало країн третього світу, і деякі країни Європи і Латинської Америки.

Р. С.: Отже, тоді Китай бойкотував московські Ігри, але зараз різко проти бойкоту пекінських?

Н. Л.: Озираючись у 1980 рік, бачиш іронію в тому, що учасники бойкоту 1980 року по тому змінили думку. І ми були обурені, коли СРСР бойкотував Олімпійські ігри у США. Тож можна зрозуміти китайців – їм було б неприємно, коли б інші бойкотували пекінські Ігри. Але про це говорять у всій міжнародній спільноті.

Р. С.: Чи був, на Вашу думку, успішним бойкот 1980 року?

Н. Л.: Не знаю, чи успішним. Він дуже занепокоїв СРСР – там його так і не забули. В СРСР були цим дуже розлючені. І, гадаю, це був серйозний удар по СРСР і по престижеві Олімпійських ігор 1980 року. Вони зазнали великих фінансових втрат і були дуже розчаровані, що багато хто не приїхав. Думаю, і в 2008 році ідея бойкоту через події в Тибеті, через те, як Китай ставиться до прав людини, певною мірою привертає людей. Я не маю повноважень вирішувати, добре це чи погано, але поважаю тих, хто, як французи, починають говорити про неможливість повноцінної участі, якщо Китай не припинить порушувати права людини.

Р. С.: А змішувати спорт і політику – це, на Вашу думку, добре?

Н. Л.: Теоретично, звичайно ж, політика і спорт мають існувати окремо. Але на практиці в Олімпійських іграх завжди є політика – і у врученні нагород, і в самому проведенні. Це події спортивні, але водночас і політичні.

Р. С.: Чи були Ви здивовані, коли Радянський Союз вирішив бойкотувати Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі 1984 року? І який із цих бойкотів був дієвіший?

Н. Л.: Бойкотування Лос-Анджелеса не було ефективне. Ігри не тільки відбулися, а й принесли прибуток організаторам. Московські ж Ігри теж відбулися, але міжнародна участь у них була зовсім мала, і СРСР втратив чимало грошей і значну частку престижу.

Матеріали до теми:

• Церемонія запалення Олімпійського вогню не обійшлася без протестів проти насильства в Тибеті
XS
SM
MD
LG