НАТО запровадило ПДЧ у 1999 році, щоб домогти країнам, які виявлять таке бажання, скоріше досягти західних оборонних стандартів. Відтоді програму почали виконувати 9 країн: Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Румунія, Словаччина і Словенія.
На сайті НАТО можна дізнатися, що ПДЧ — це «програма порад, допомоги і практичної підтримки» країн, що бажають вступити до Альянсу. Що це означає на практиці, Радіо Свобода розповів лондонський експерт з Королівського інституту оборонних та безпекових досліджень Аластер Камерун.
«ПДЧ — це низка критеріїв, які має виконати країна, щоб продемонструвати поступ у сфері військових реформ, але також у загальному політичному і демократичному процесі. Реформи у військовій сфері щодо приведення війська до нинішніх стандартів НАТО потім підуть на користь загальній соціальній і політичній ситуації», – зазначив Аластер Камерун.
Країни, що виконують ПДЧ, мають не лише підняти свої стандарти у військовій царині, але й довести, що їхні збройні сили перебувають під демократичним контролем. Країн-учасниць такої Програми також закликають розв’язати територіальні та міжетнічні конфлікти мирним шляхом, довести відданість дотриманню прав людини і сприяти соціальній справедливості та економічній свободі.
Кожну програму ПДЧ розробляють зі врахуванням конкретної країни
З перспективи НАТО ПДЧ – це інструмент, який гарантує, що кандидати на вступ до Альянсу робитимуть свій внесок у загальну безпеку.
Колишній посол Сполучених Штатів при НАТО Роберт Гантер, який нині очолює неурядову організацію «Асоціація Атлантичного договору» і радить американській аналітичній корпорації «Ренд», наголошує: «Мета ПДЧ – спрямувати країни на речі, які допоможуть їм стати дієвими союзниками. Тобто, робити внесок, а не просто користатися з безпеки».
Кожна програма ПДЧ розробляється з урахуванням конкретної країни і має різну тривалість. Двоє із трьох нинішніх учасників цієї Програми – Албанія та Македонія – чекають на запрошення до НАТО вже майже десятиліття. Не виключено, що їхнє прохання реалізується в Бухаресті, хоча затяжний конфлікт між Грецією та Македонією зрештою може підірвати шанси Скоп’є. Третя балканська країна, Хорватія, долучилася до ПДЧ у 2002 році і також має шанс почути від НАТО «так» цього тижня у столиці Румунії.
Крім України і Грузії до ПДЧ також хочуть долучитися Боснія і Герцеговина та Чорногорія. Але вже відомо, що такого Плану в Бухаресті на нинішньому саміті НАТО вони не здобудуть.
На сайті НАТО можна дізнатися, що ПДЧ — це «програма порад, допомоги і практичної підтримки» країн, що бажають вступити до Альянсу. Що це означає на практиці, Радіо Свобода розповів лондонський експерт з Королівського інституту оборонних та безпекових досліджень Аластер Камерун.
«ПДЧ — це низка критеріїв, які має виконати країна, щоб продемонструвати поступ у сфері військових реформ, але також у загальному політичному і демократичному процесі. Реформи у військовій сфері щодо приведення війська до нинішніх стандартів НАТО потім підуть на користь загальній соціальній і політичній ситуації», – зазначив Аластер Камерун.
Країни, що виконують ПДЧ, мають не лише підняти свої стандарти у військовій царині, але й довести, що їхні збройні сили перебувають під демократичним контролем. Країн-учасниць такої Програми також закликають розв’язати територіальні та міжетнічні конфлікти мирним шляхом, довести відданість дотриманню прав людини і сприяти соціальній справедливості та економічній свободі.
Кожну програму ПДЧ розробляють зі врахуванням конкретної країни
З перспективи НАТО ПДЧ – це інструмент, який гарантує, що кандидати на вступ до Альянсу робитимуть свій внесок у загальну безпеку.
Колишній посол Сполучених Штатів при НАТО Роберт Гантер, який нині очолює неурядову організацію «Асоціація Атлантичного договору» і радить американській аналітичній корпорації «Ренд», наголошує: «Мета ПДЧ – спрямувати країни на речі, які допоможуть їм стати дієвими союзниками. Тобто, робити внесок, а не просто користатися з безпеки».
Кожна програма ПДЧ розробляється з урахуванням конкретної країни і має різну тривалість. Двоє із трьох нинішніх учасників цієї Програми – Албанія та Македонія – чекають на запрошення до НАТО вже майже десятиліття. Не виключено, що їхнє прохання реалізується в Бухаресті, хоча затяжний конфлікт між Грецією та Македонією зрештою може підірвати шанси Скоп’є. Третя балканська країна, Хорватія, долучилася до ПДЧ у 2002 році і також має шанс почути від НАТО «так» цього тижня у столиці Румунії.
Крім України і Грузії до ПДЧ також хочуть долучитися Боснія і Герцеговина та Чорногорія. Але вже відомо, що такого Плану в Бухаресті на нинішньому саміті НАТО вони не здобудуть.