Доступність посилання

logo-print
02 грудня 2016, Київ 20:02

Чи повинне НАТО захищати Європу від енергетичної зброї Москви?


Мар’яна Драч Прага, 2 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Відтоді як «Газпром» перекрив вентиль із блакитним паливом Україні, на Заході почали обмірковувати, яку роль у захисті енергетичної безпеки може відігравати НАТО. Тоді, у 2006 році, американський сенатор Річард Луґар порадив НАТО в разі «маніпуляцій» з поставками енергоносіїв, які можна розцінювати як «зброю», використати 5-ту статтю Північноатлантичного договору. Ця стаття передбачає, що напад на одного члена НАТО означає атаку на всіх учасниць організації.З огляду на нинішній саміт Альянсу в Бухаресті в західних аналітичних колах знову поновилася дискусія про роль західного оборонного союзу у подібних конфліктах.

Енергетична безпека Європи є серйозним викликом для НАТО, наголошує Іда Ґарібальді з Американського інституту підприємництва. На її думку, Росія агресивно намагається встановити монополію з поставок газу до Європи і цьому треба дати відсіч. Якщо НАТО буде готове використовувати 5 статтю в енергетичних конфліктах, то це зменшить вірогідність таких атак, зауважила Ґарібальді в коментарі для Радіо Свобода.

«Легко уявити, що Москва буде тиснути на будь-якого члена Євросоюзу, змусивши обирати: або подальші поставки енергоносіїв, або підтримка американської політики в певній сфері. Тому в інтересах Вашингтона зміцнити європейську енергетичну безпеку зараз, до того як Росія занадто сильно контролюватиме континент», – наголошує дослідниця.

Франція і Німеччина захищають інтереси Росії?

За оцінкою Іди Ґарібальді, Європейська Комісія почала серйозно займатися енергетичними викликами лише у вересні 2007 року, коли підтримала лібералізацію європейських енергетичних ринків. Йдеться про те, щоб кожна країна, яка хоче отримати доступ до європейських споживачів, застосовувала у себе вдома ті самі ринкові норми, що й у країнах Євросоюзу. Це передбачає і доступ європейських компаній до нафтогазової інфраструктури Росії та інших країн, задіяних на європейському енергетичному ринку.

Але запропоноване законодавство наразилося на різкий спротив Франції, Німеччини та деяких інших членів ЄС. У результаті ініціатива Єврокомісії, хоч і є кроком у напрямку, але не зможе бути противагою до наступальної політики «Газпрому».

Росія збирається будувати трубопровід «Голубий потік», що постачатиме газ прямо до Європи, оминаючи Туреччину. Оскільки газогін буде перетинати економічні зони України і Румунії в Чорному морі, то Київ і Бухарест за міжнародним правом можуть вимагати інформацію про вплив проекту на довкілля та безпеку судноплавства, так само як і просити внесення змін у маршрут труби. На думку Іди Ґарібальді, це дає шанс Вашингтону, Стамбулу і Брюсселю досягти консенсусу щодо Транскаспійського трубопроводу, що має постачати газ із Середньої Азії до Туреччини і Європейського Союзу, оминаючи Росію.

НАТО має спершу подбати про Афганістан, а не відволікатися на енергетику?

Залучення НАТО до розв’язання енергетичних суперечок буде лише відволікати Альянс від інших нагальних справ, переконаний керівник відділу у справах Росії та Євразії Центру стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні Ендрю Кучінс. На його думку, сьогодні головним таким питанням є місія НАТО в Афганістані. Якщо її провалять, то це взагалі висуне на перший план питання про майбутню мету існування організації. І тому НАТО треба займатися цим, а не енергетикою.

Ендрю Кучінс
(carnegieendowment.org)
«По-перше, не можна однозначно стверджувати, що Росія використовувала «політичну зброю» чи щодо України з газових питань, чи щодо Білорусі у справах нафти», – зауважив американський оглядач у коментарі для Радіо Свобода. За оцінкою Кучінса, «Газпром» піднімає ціну на енергоносії для всіх споживачів, включно зі внутрішніми, нехай і різними темпами. Таким чином ця компанія за кілька років прагне вирівняти рівень цін для всіх.

А зменшення субсидій означає, що енергетичні відносини стануть менш заполітизованими. Вищі ціни також допоможуть «Газпрому» вкласти більше інвестицій у розробку нових покладів енергоносіїв, щоб таким чином виконувати свої зобов’язання щодо європейських поставок.

Ендрю Кучінс із Центру міжнародних і стратегічних досліджень нагадує: рішення в НАТО схвалюють консенсусом, тобто згоди мають дійти всі. Нині ж навіть у Європейському Союзі, де є інша процедура, важко домовитися про спільну енергетичну політику стосовно Москви. На це впливає, зокрема різна енергетична залежність європейських країн від Росії: одні не отримують звідти жодних поставок, а інші – залежні повністю.
XS
SM
MD
LG