Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 02:58

Перекладацьке ремесло - чинник міжкультурних відносин


Слухати:

Обнадійливі перспективи

Література керує людськима родом, казав Віктор Гюго і, як на його час, не помилявся. А що нині керує людьми, котрі не тільки творять літературу, культуру, а й стають чинником міжкультурних відносин – перекладають набутки. Одні для інших, задля спільної втіхи?

...Відразу після того, як нинішній рік розпочався, він був проголошений Роком міжкультурного діалогу, відповідний Указ Президента України Віктора Ющенка з''явився ще в лютому. Серед різноманітних заходів, які передбачалися, не тільки проведення міжрегіональних так званих культурних обмінів, мистецьких акцій, а й заснування періодичного видання з проблематики міжкультурних стосунків і створення веб-порталу «до теми». Один тільки перелік державних цільових програм, спрямованих на розвиток міжкультурних відносин, займає кілька сторінок - тут і створення кіно- відео- та радіопродукції, видання монографій, творів класичної української літератури і літератури національних меншин державною мовою і багато іншого, не менш захопливого. Щоправда, навіть десятої частки з цієї програми ще не виконано, але ж і часу попереду вдосталь. Перспективи обнадійливі.

Тимчасом у березні цього року прем‘єр-міністри Польщі та України підписали Декларацію про створення польсько-українського Європейського університету на базі Українського колегіуму Люблінського університету та Центру польських студій Києво-Могилянської академії.

Прем‘єр Польщі Дональд Туск назвав це відкриття «важливим кроком у поглибленні гуманітарних відносин між двома країнами».

Редактор часопису «Ї», ініціатор багатьох українсько-польських проектів, Ірина Магдиш каже: «...я буду сподіватися, що за підписанням цього меморандуму буде стояти якась конкретна співпраця. Бо колегіум у Любліні існував давно, але він животів, не маючи підтримки ні з українського боку, ні з польського. Від того потерпало багато молодих людей, які, закінчивши студії в Україні, хотіли зробити магістерку чи докторат у Любліні. І навпаки: студенти з польських міст не мали можливості вчитися в українських вузах. І від цього страждало два суспільства:втрачалися навички у знанні українцями польської мови, а поляками - української. Коли не знають мови, то втрачається контакт людський.

Потреба діалогу та роль перекладацького мистецтва

Найбільш плідним часом у взаєминах української літератури, культури з літературами, культурами інших народів було непросте минуле століття. Саме у 20 столітті виходили численні переклади з англійської, італійської, німецької, французької та чи не більшості мов, якими у світі створено цілі масиви культурних набутків. Навіть твори із мов «братніх радянських народів» перекладалися українською та навпаки – у певних, звісно, рамцях та під гаслами «дружби народів – дружби літератур». Гарні були гасла, хоч не все було гарно з їхнім втіленням у життя. Але то справа давня і здебільшого цікава літературознавцям. Нині ж цікаві гасла теперішні. Потреба «міжкультурного діалогу» виглядає як гасло актуальне.

Уже в часи незалежності України перекладацька творчість не переставала бути чинником міжкультурних відносин. Інша річ, що на початках багато чого навіть з позитивних набутків минулого втратилося. На це були об''єктивні причини. Зникали колишні видавництва або реорганізовувалися, виникали інші. То дорожчав, то зникав, то знову дорожчав папір на видання книг. Відходили в інші світи кваліфіковані перекладачі, які знали досконало по кілька мов. Окремих із них нема ким замінити й досі – як Григорія Кочура чи Максима Рильського....

Але перекладацька праця стає пулярнішою,в світ продовжують виходити цікаві, «перелицьовані» з інших мов. А як із перекладами «навпаки» — як виглядає справа з перекладами з української мови на інші? Чи є тут якісь особливості?

Відомий український письменник Андрій Курков вважає, що ситуація з перекладами творів української літератури не така погана. Існують, звісно, проблеми і зі знанням мови, і з популярністю самих творів, але все це тимчасові труднощі.

До когорти відомих сучасних перекладачів належить Станіслав Шевченко — оригінальний поет, заслужений діяч мистецтв України, заслужений діяч культури Польщі, лауреат численних українських і міжнародних літературних премій. Станіслав Шевченко серед перекладацьких доробків має один дуже значний: він упорядкував Антологію польської поезії «Тому, що вони сущі» в перекладах українською мовою. Це масштабне художнє дослідження в культурі і України, і Польщі.

Книжка поповнила серію “Бібліотека слов’янських літератур”, яку видає львіський «Каменяр», до неї увійшли твори провідних поетів Польщі, написані в часі останніх ста літ. Про те, що дає таке видання, говорить перекладач - Станіслав Шевченко:

«Антологія намагалася заповнити давню порожнечу в нашій літературі, адже від 1980 року подібні видання не з’являлися в Україні. А був той час особливо багатим на важливі події в польському громадському і культурному житті.

Уперше по війні з’явилися книжки поетів, яких не друкували з політичних причин. Нобелівська премія уможливила повернення поезії Чеслава Мілоша, а зміна ставлення влади до костьолу дозволила ширше представити незвичайну лірику ксьондза Яна Твардовського.

Вісімдесяті роки виявилися переломними і в Україні. Чорнобильська катастрофа змінила психіку і ментальність народів, невдовзі була повалена тоталітарна радянська система. І в нас змінилось ставлення до релігійних цінностей. Книжки багатьох авторів, раніше заборонених, з’явилися в читацькому обігу. Як у Польщі, так і в Україні з’явилось багато нових імен і явищ, що визначають обличчя сучасної поезії».

Взаємовпливи і взаємозбагачення за допомогою перекладацької праці культур різних народів – справа доброї перспективи. Нещодавно сучасний український письменник Сергій Грабар мав радість побачити книжку своїх оповідань, видану в перекладі адзербайжанською мовою та мовою фарсі. У видавництві «Фоліо» останнім часом видані українською мовою «Майстер та Маргарита» М.Булгакова, «Лоліта» В.Набокова та інші книги відомих авторів, натомість у Росії вийшли в перекладі російською мовою книги таких авторів видавництва «Фоліо», як Сергій Жадан, Наталка Сняданко, Марія Матіос, Юрій Андрухович та інших.

Відомий сучасний письменник Степан Процюк вважає, що перекладацтво – це «певне культурне, певне ментальне схрещення». «Воно витворює якийсь новий симбіоз, нові можливості...якусь нову метафізику...». Водночас автор знакових у сучасній літературі України романів «Жертвопринесення» та «Канатоходці» досить скептично оцінює теперішній стан перекладів саме з української мови на іноземні, оскільки, на його думку, досі не з»явилося «європейської школи» перекладачів, а ті перекладачі, що орієнтувалися ще за радянських часів на російськомовну літературу, так і не змогли освоїти мову українську та продовжують іноді вважати її «діалектом російської», що слід у корені змінювати. Велику роль у динаміці позитивних перемін Степан Процюк відводить особистим взаєминам авторів, їхньому «живому» спілкуванню завдяки участі у форумах, виставках тощо.

В усі часи роль перекладачів у взаємодії культур була надзвичайно важливою. Сьогодні, у час нових технологій та швидкісного розвитку важливо не пропустити чогось цікавого у сусідів – дальших чи ближчих, а також запропонувати їм щось цікаве своє. Цьому сприяє і новий підхід в Україні до вивчення іноземних мов – тепер ця важлива справа не потребує додаткових аргументів, діти з дитячих садочків вивчають іноземні мови. Вони теж, можливо, майбутні перекладачі.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG