Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 10:41

Яка вона, сучасна українська діаспора Італії?


Зиновій Фрис Прага, 9 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Яка головна особливість новітньої української громади в Італії, яка виїхала на заробітки і нараховує вже, за різними даними, від 700 до 800 тисяч? Чи українська влада використовує цей величезний людський ресурс в інтересах своєї ж країни? Нарешті, чи є прямий зв’язок між позицією влади і тим, що українські заробітчани не поспішають додому, щоб там збудувати власний європейський дім? Своїми думками з цього приводу поділилася завідувачка кафедри україністики Римського університету «Ла Сап’єнца», науковий співробітник Інституту літератури імені Шевченка Національної Академії наук України, професор Оксана Пахльовська.

Численну українську громаду в Італії професор Оксана Пахльовська називає діаспорою. Попри те, каже вона, що це люди з різних регіонів, різного походження, дуже різної культурної, соціальної, релігійної матриці, можна говорити про встановлене обличчя цієї діаспори в Італії: «Це українська діаспора із Західної України. Вона має своє дуже чітке обличчя. Це, в основному, люди, які належать до греко-католицької церкви, намагаються не втратити свою ідентичність – і це їхня основна риса.У них є тенденція до асоціативних зв’язків між собою в тому сенсі, що вони проводять різні культурні заходи, створюють такі форми об’єднання, які б їм допомагали відчувати себе єдиною реальністю».

З культурологічного погляду для Оксани Пахльовської цікаво порівнювати вихідців із західної та східної України: «Люди зі східної України дуже легко піддаються на асиміляцію. Причому це люди різних культурних рівнів. Вони, в основному, розмовляють російською мовою. Серед студентів я спостерігала, що хоча ці люди з українськими паспортами, однак вони не відчувають ніякої своєї ідентичності. Вони кажуть, що є росіянами, а потім, в іншому середовищі, розмовляють тільки італійською, якщо розмовляють. Цей поділ української діаспори відбиває дихотомію українську».

«Ці люди були просто викинуті…»

Інший аспект, який дуже цікавить професора Пахльовську, – психологічний стан української діаспори: «Тут, я думаю, можна висловити великий жаль щодо нашої держави, незалежно від того, хто нею керував. Ці люди були фактично викинуті в іншомовний, іншокультурний контекст, викинуті хвилею бідності, з хвилею тієї мізерії, до якої попередні уряди України їх довели. Ці люди дуже чутливі політично. Я, наприклад, бачила на виборах у 2004 році цих людей. Це була фантастична, креативна сила демократичної України. Ці люди могли б бути становим хребтом демократичних перетворень в Україні, бо вони вірили, бо вони йшли, боролися, захищали свою ідею. Це було справді прекрасне видовище – помаранчеві прапори в Мілані, Римі».

З іншого боку, продовжує моя співрозмовниця, діаспора відчула, що і помаранчева команда до них не така уважна, як вони цього хотіли: «Ви знаєте, звичайно, про ці електоральні проблеми за кордоном і таке інше. І вже на наступних виборах я відчула різкий спад інтересу і спад електоральної активності, сухо кажучи, але це був спад енергії, енергії до трансформації».

Діаспора – великий ресурс

Трудові мігранти Італії – це величезний ресурс, вважає Оксана Пахльовська. Українська держава його не використовує: «Держава ще й не дбає про цей ресурс і не допомагає йому інтегруватися назад, повернутися в Україну. Ці люди повернулися б в Україну, або принаймні були б таким тред-юніоном між Україною та Італією. З іншого боку, держава ще й у тому помиляється, що вона не використовує цих людей як ресурс. А це великий ресурс».

І все ж професор Пахльовська бачить і позитив у цій ситуації: «Попри те, що ця діаспора була викинута на інший, так би мовити, берег через економічні проблеми, все ж ця діаспора великою мірою є внеском у демократизацію українського суспільства. Тому що ці люди живуть тут, і ця найчесніша частина цієї громади дуже активно відчуває свій зв’язок з Україною, ніколи його не пориває. І вже десь знаючи це життя, вона приносить знання цього життя на свою батьківщину. І великою мірою навколо цих людей на власній батьківщині створюються якісь поля нового знання про Європу».

Підсумовуючи, Оксана Пахльовська каже про новітню українську діаспору в Італії: «Мені боляче дивитися на цих людей, тому що це все одно ситуація приниження, якої держава не повинна собі дозволяти. Це проблема, яка вимагає стратегічного підходу з боку держави».
XS
SM
MD
LG