Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 03:04

Пробудження кримського ісламу. Чи несе це якісь загрози Україні, і чим українська влада загрожує кримським мусульманам? (Аналіз)


Володимир Притула У Криму, де мешкає найбільша в Україні мусульманська громада, триває процес бурхливого відродження наймолодшої світової релігії – ісламу. Традиційний «кримський» іслам – досить таки м’яка, толерантна до інших конфесій, з європейськими світськими рисами релігійна система. Вона грунтується на історичному досвіді і національних традиціях кримськотатарського народу – корінних мешканців Криму, які у процесі формування етносу увібрали у себе риси багатьох народів, культур і релігій півострова. Втім, в останні роки перед кримськими мусульманами постала ціла низка викликів, у тому числі – вплив радикальних і фундаменталістських течій з-поза меж України і неоднозначна, а часом провокаційна роль української, насамперед регіональної кримської, влади.

Головна мечеть Сімферополя Кебір Джамі розрахована лише на 200 прихожан
«О Аллах! Колись мій народ жив у спокої на цій землі. Що ж стало сьогодні? Що тільки не випало на його долю? Ми втратили усе – релігію, звичаї, єдність і мову. О мій народ! Останні роки пройшли у темряві, безбожжі і нещасті... О Аллах... Як ми впали у такий стан? Коли почався цей темний період в житті нашого народу, і коли він закінчиться? Що ж нам робити, о Аллах?!», – ця довга цитата – з фільму «Уянув/Пробудження», який зняла досі невідома Кіностудія Кримського вілаяту. У цих словах вся драматичність ситуації, в якій опинилися кримські мусульмани, громада яких нараховує понад 300 тисяч осіб. І більшість з них, майже 270 тисяч, етнічні кримські татари, які уже майже 20 років перебувають у важкому процесі репатріації – поверненні на батьківщину після майже 60-річного сталінського вислання.

Відомо, що з часу приєднання Криму до Російської імперії, а потім встановлення на півосторові Радянської влади, мова, культура, традиції та релігія корінного народу зазнавали постійних утисків і переслідувань з боку чинної на той час влади. Однак, саме депортація 1944 року найболючіше вдарила як по долях окремих людей, так і по цілісній структурі кримськотатарського етносу. Кримські татари в результаті цього злочинного акту комуністів втратили свою автономну республіку, державний статус мови, газети, школи, історичні пам’ятки. Сотні мечетей були зруйновані, тисячі священних книг спалені, а священнослужителі та їхні родини – убиті чи ув’язнені.

«Червоне світло» – традиційному ісламу, «зелене» – релігійним радикалам?

Разом з поверненням кримських татар на батьківщину розпочалося відродження і їхньої батьківської релігії – ісламу. Однак віруючі зіштовхнулися із цілою низкою проблем – байдужістю центральної влади, татаро- та ісламофобією місцевої влади, нерозумінням, а інколи і відвертою агресивністю повоєнних переселенців, а також домінуванням Української православної церкви Московської патріархії.

Якщо Кримська єпархія УПЦ МП без зволікань отримувала споруди колишніх храмів не тільки Російської церкви, але й Грецької, Вірменської і навіть давньої Константинопольської, то мусульмани повертали свої колишні культові споруди лише після тривалої боротьби, і то не завжди. Якщо лише за останні два роки Сімферопольська міська рада виділила православним МП чотири земельні ділянки для спорудження храмів, то мусульманам – жодної (втім, як і іншим конфесіям).

Намаз просто неба на місці, де влада заборонила будувати Соборну мечеть
Більше того, уже понад 10 років Духовне управління мусульман (Муфтіят) Криму домагається виділення землі для спорудження у Сімферополі Соборної мечеті, бо існуючі кілька мечетей не вміщають великої кількості вірян, і на Курбан- та Ораза-байрам Муфтіят вимушений арендувати для святкових намазів великі спортивні зали. Влітку 2004 року міськрада запропонувала як компромісний варіант ділянку на околиці Сімферополя, на Ялтинській трасі. Однак, коли мусульмани пристали на пропозицію і витратили більш як три роки часу для збору усіх документів та узгодження їх в різних інстанціях, а також понад 70 тисяч доларів США на розробку проекту Соборної мечеті, наприкінці 2007 року міськрада скасувала своє попереднє рішення і заборонила мусульманам будувати на цій ділянці. І хоча депутати оголосили її лісо-парковою зоною, містом ширяться чутки про плани майбутньої побудови на цьому місці замість мечеті великого супермаркету.

Якщо центральні, кримські і місцеві владні структури допомагають УПЦ Московської патріархії у відбудові православних храмів (приклади цьому – Володимирський собор у Херсонесі, Олександро-Невський собор у Сімферополі і десятки храмів у містах і селах півострова), то мусульмани жодної копійки чи іншої допомоги від посадовців, органів влади держави, автономії чи місцевих органів самоврядування досі не отримували. Важкий тягар відродження мечетей і медресе ліг на плечі репатріантів, які самі у великій мірі страждають від безробіття, безквартир´я, безземелля та інших соціальних негараздів. А ще – на місцевих спонсорів і закордонних благодійників. Якщо кримськотатарський бізнес досить таки слабенький, то закордонні, переважно, арабські фонди пропонували серйозні кошти.

Саме з грошима із Йорданії, Єгипту, Кувейту, а найбільше – із Саудівської Аравії у 90 роки минулого століття до Криму прийшло нове явище – «нетрадиційний» іслам. Спонсори були невигадливі – вони пропонували мусульманським громадам кошти на будівництво мечеті за умови, що самі рекомендуватимуть її імама, і що громада не підпорядковуватиметься Духовному управлінню мусульман Криму. Водночас кримська влада, сподіваючись підірвати вплив Меджлісу кримськотатарського народу на ДУМК, усіляко спрощувала процес реєстрації автономних мусульманських громад, кількість яких стрімко зростала. У 2001 році тодішній голова Верховної Ради Криму комуніст Леонід Грач офіційно приймав представників благодійних фондів із Саудівської Аравії, відомих підтримкою ваххабістських течій у світовому ісламі.

Міліція проти мусульман, які вимагають повернути усипальню святого Азіза
Тема «проникнення до Криму ісламських екстремістів» стала провідною у кримських мас-медіа і провину за це вони, як і влада автономії, покладали на Меджліс. Свого піку ця кампанія досягла у 2004 році, коли Меджліс офіційно підтримав Віктора Ющенка на президентських виборах. Саме тоді активізували свою публічну діальність досі напівлегальні організації «Ісламської партії Криму», партії «Хізб ут-Тахрір» і місцевих ваххабітів. Тоді ж вони отримали широкий доступ до підконтрольних владі засобів масової інформації. Останні ж, щоб дискредитувати опозиційного кандидата на посаду Президента, вимальовували ланцюжок: Віктор Ющенко – Меджліс – радикальні ісламські рухи.

Тоді майстрам політтехнологій вдалося консолідувати кримський електорат, заляканий «ісламською загрозою». Понад 82% кримських виборців проголосували за «проросійського і православного» Віктора Януковича, залишивши «ісламісту та екстремісту» Віктору Ющенку лише 14% голосів, переважно, кримських татар. Виборчі пристрасті пройшли, але залишили кримському суспільству зростання й так високого рівня ісламофобії та вкорінення нетрадиційних для Криму ісламських течій, особливо, серед розчарованої та озлобленої зневагою цього ж суспільства кримськотатарської молоді.

Кримський іслам – традиційно ліберальний

Діалог між Муфтієм Хаджа Еміралі Аблаєвим та Владикою Климентом, єпископом УПЦ Київського Патріархату
Слід сказати, що з приходом до Криму у 13 столітті ісламу тут сповідували його помірковану сунітську течію – ханафітського масхебу (напрямку), який вирізняється поміркованістю, терпимістю і навіть певним ліберальнізмом. Зокрема, в Криму жінки ніколи не носили чадри і в одязі не приховували своєї фігури. На релігійні обряди на півострові мали вплив як язичництво, так і християнство. Останнє тут розвивалося, як на пізнє середньовіччя, досить вільно: в Кримському ханстві ніколи не було гонінь на іновірців, а хани навіть матеріально підтримували православні монастирі (що існували з часів появи тут перших християн), вірменські церкви і католицькі храми, а також караїмські кенаси. Нині ханафізм (течію, що навіть отримала у місцевій пресі назву «Євроісламу») сповідує Духовне управління мусульман Криму, яке очолює муфтій Хаджа Еміралі Аблаєв.

Зараз, за офіційними даними, ДУМКу підпорядковується майже 340 релігійних громад. Ще майже 50 зареєстрованих мусульманських громад – автономні, з них ваххабіти (точніше – салафіти) контролюють близько 25-30, хізби – приблизно 10 і хабашити (з орієнтацією на Духовне управління мусульман України шейха Ахмета Таміма) – 11 громад. Саме ці пів сотні автономних громад часто стають об’єктом критики з боку Меджлісу і Муфтіяту Криму, а також причиною для занепокоєння місцевої преси. І хоча поки що співвідношення на користь ДУМК, експерти не схильні применшувати вплив «автономістів».

«Хізб ут-Тахрір»: чи стане Крим «Кримським вілаятом»?

Збори громади «Давет»
За даними сімферопольської газети «Собитія», чисельність членів «Хізб ут-Тахрір» та її прихильників складає 7-10 тисяч осіб. Нещодавня конференція «Хіджра Посланця Аллаха – шлях до величі», яку організувала автономна громада «Давет», зібрала майже тисячу учасників – переважно молодих, по-європейськи одягнених і добре поголених мусульман. І хоча на цій конференції не прозвучала жодного разу назва партії «Хізб ут-Тахрір», і правоохоронцям, і Комітету у справах релігій кримського уряду відомо, що за громадою «Давет» стоїть саме цей світовий рух, заборонений у Росії й багатьох країнах Центральної Азії і цілій низці арабських та інших країн світу, але цілком легальний багато де на Заході.

«Хізб ут-Тахрір» – повна назва «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» (в перекладі з арабської – Ісламська партія звільнення), сунітська релігійно-політична організація, створена 1953 року в Єрусалимі. Її мета – сприяти поверненню мусульман до ісламського способу життя і поширення ісламу. Декларується, що реалізація цієї мети можлива лише через відновлення єдиної світової теократичної держави – халіфату. Водночас організація стверджує, що збирається досягти своєї мети лише мирними засобами.

Абдуселям Селяметов, єдиний в автономії легалізований активіст «Хізб ут-Тахрір», у розмові зі мною заявив, що кримські хізби «жодного стосунку ні до екстремізму, ні до тероризму не мають». Селяметов стверджує, що в Криму «Хізб ут-Тахрір» лише пропагує ідеї відродження ісламу серед мусульман і зовсім не збирається включати Україну до складу халіфату. Хоча, поширюваний хізбами згаданий фільм «Уянув/Пробудження» прозоро натякає про місце «Кримського вілаяту» у майбутній світовій державі.

Втім, після президентських виборів українські спецслужби активно зацікавилися «Хізб ут-Тахріром», що і примусило активістів організації згорнути діяльність під її вивіскою і переорієнтуватися на релігійні громади. Але битву з ДУМК за легалізовані громади кілька років тому хізби програли. Тоді це завершилося вигнанням з низки мечетей імамів, пов’язаних із «Хізб ут-Тахрір» (в тому числі – з головної мечеті Сімферополя Кебір-джамі). Однак це не стало перешкодою для створення нових автономних громад. Хізби переважно закріпилися на Південному узбережжі Криму і в Судаку. Їхній вплив, за оцінками експертів, стрімко зростає, попри намагання спецслужб перекрити канали закордонного фінансування. Наскільки вдалі такі спроби, свідчить приклад громади «Алушта», яка збудувала велику мечеть і видає газету «Відродження» накладом 17 тисяч примірників, що значно перевищує наклад видання ДУМК.

Ваххабіти/салафіти: без іноземної підтримки важко

Популярність бородатих салафітів серед кримських татар менша, але вони мають свої громади у Бахчисарайському районі, Перевальненській долині і в степовому Криму. Їхнє поширення розпочалося на початку 1990-х, коли кілька студентів-медиків з арабських країн почали ділитися привезеною літературою з місцевими єдиновірцями. З часом з літературою із Саудівської Аравії почали надходити і кошти. Коли Служба безпеки України на прохання ДУМК зацікавилася цими процесами, студенти вже вивчилися, дехто, одружившись з українками, отримав українське громадянство, а ще збудували кілька сільських мечетей і налагодили широку мережу гуртків з вивчення Корану та просування фундаменталістських вчень.

Втім, після 2001 року спецслужби переважно перекрили канали фінансування салафітів, депортували кількох колишніх студентів, звинувативши їх у незаконній релігійній місіонерській діяльності і, взагалі, суттєво обмежили приїзд місіонерів з арабських країн. Цей процес часто супроводжувався людськими драмами, коли розлучалися сім’ї – неблагонадійні араби під примусом виїзджали, залишаючи свої українські родини. Тепер, як написала газета «Собитія», «салафіти... у вільний від релігії час займаються виготовленням і реалізацією самси» (кримськотатарсько-узбецькі пиріжки), через що в середовищі місцевих кримських татар навіть побутує примовка: «З’їв самсу – підтримав салафітів».

Даніял Аметов
Представники цієї ісламської течії, попри стереотипи, не виступають з радикальними заявами і, тим більше, не помічені в екстремістських заявах чи діях стосовно іновірців. Водночас саме члени салафітських громад в останні роки очолюють акції протесту на підтримку вимог з виділення землі раніше депортованим громадянам. Вони присутні, практично, на кожній галявині протесту, де безземельні репатріанти у відчаї самовільно займають земельні ділянки. «Обличчя» салафітів – Даніял Аметов навіть отримав у кримській пресі звання «короля самозахоплень».

Слід сказати, що вахабіти/салафіти зараз відкрито не конфліктують з ДУМКом, а чимало прихильників цієї течії ходять на намази до мечетей у підпорядкуванні Духовного управління. Але експерти прогнозують, що восени конфлікт може вийти на поверхню, бо наприкінці нинішнього року відбудеться Всекримський курултай мусульман, на якому переобиратимуть муфтія – главу ДУМК.

Хабашити: ліванський слід

Поки кримський Муфтіят боровся із «Хізб ут-Тахріром» і ваххабітами, торік у Криму з’явилися хабашити – прихильники ще однієї забороненої в низці країн ісламської течії. Формально автономні мусульманські громади кримських хабашитів не підпорядковуються Духовному управління мусульман України, яке у Києві очолює шейх Тамім, але і Духовне Управління мусульман Криму, і урядовий Комітет у справах релігії підтверджують цей зв’язок. Відомо, що хабашитська течія зародилася в Лівані, звідки родом і сам шейх Тамім. Останній в інтерв’ю кримській пресі спростував свою причетність до створення нових мусульманських громад хабашитів у Криму, заявивши, що не ділить мусульман на «чужих» і «своїх», але визнав, що належить до цієї школи.

Хоча хабашизм – течія нефундаменталістської і нерадикальної традиції, все ж його прихід загрожує самобутньому ісламу кримських татар, вважають релігієзнавці. За словами експерта Ленура Юнусова, для кримського ісламу, який не має древніх (лише кілька століть) традицій, будь-який вплив ззовні – це загроза знищення релігійної ідентичності кримських татар.

Єретики чи екстремісти?

Мустафа Джемілєв
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв на останньому Курултаї навіть заявив, що «різні релігійні сектанти» можуть становити «серйозну небезпеку» для єдності кримськотатарського народу. Саме тому він закликав співвітчизників: «не допускати, щоб у наших мечетях якісь позиції займали представники цих сектантів». І якщо десь Муфтіят не зможе впливати на ситуацію, то такі мечеті «мають негайно переходити під контроль регіональних меджлісів», переконаний Мустафа Джемілєв.

Нинішній муфтій Криму Хаджа Еміралі Аблаєв не вважає кримських прихильників «Хізб ут-Тахрір», вахабітів/салафітів чи хабашитів екстремістами. Каже, що не має про це жодної інформації. Їхню діяльність він більш характеризує як розкольницьку чи єретичну. І справді, поки що конфлікти в кримській мусульманській громаді більше зводяться до боротьби за прихожан і теологічних суперечок.

Єдиний випадок, що підпадає під визначення «релігійний екстремізм», у Криму стався кілька років тому, одразу після того, як США розпочали військову операцію в Іраку. Тоді на єдиному антиамериканському мітингу, який організувала нині неіснуюча «Ісламська партія Криму», поширювали листівки, у яких містився заклик «убивати американців там, де кожен мусульманин їх помітить». Втім, тоді цей мітинг зібрав лише кілька сотень осіб.

Представники спецслужб кажуть, що відслідковують усі негативні тенденції, пов’язані з релігійним екстремізмом і з незаконним закордонним впливом на релігійну ситуацію на півострові з метою недопущення екстремістських і терористичних проявів. Проте і в СБУ, і в Меджлісі відзначають, що насправді зараз у Криму створене досить поживне середовище для того, щоб у мусульманській громаді стимулювалися процеси, які можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Поглиблює проблему те, що центральна влада віддала релігійні, етнокультурні та етнополітичні питання у відання кримської влади, яка сама вражена сепаратизмом стосовно офіційного Києва і різними фобіями до частини свого ж населення. І лише розв’язання гострих соціально-економічних, політико-правових і гуманітарних проблем репатріантів, стимулювання інтеграційних процесів, зокрема, ширше залучення представників мусульманської громади до роботи у владних і силових структурах, може відвернути можливі конфлікти і потрясіння. Але виглядає, що Сімферополь цього не бажає, а Києву – не до того.
XS
SM
MD
LG