Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 04:14

Який в Україні капіталізм – олігархічний чи людський? (Аналіз)


Василь Зілгалов Прага, 13 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Сьогодні вже мало хто сумнівається у повній перемозі капіталізму в Україні. Навіть комуністи згодні, що капіталізм тут узяв гору. Та головне в іншому: що за тип капіталізму переміг на українських теренах і куди пролягає шлях української економіки та й самої України? Зрозуміло, що сам факт прийняття України до СОТ уже означає визнання світом наявності тут товарного ринку. Але, як вважають чимало експертів, український капіталізм сьогодні перебуває на своєрідному роздоріжжі, а тому важливо, яким шляхом він піде найближчим часом і чи вдасться подолати його корупційні, олігархічні риси? Чи й надалі переважатиме вивезення капіталу з бідної України над ввезенням? Чи накинутий сусідньою Росією державно-олігархічний тип капіталізму остаточно візьме тут гору і народ України й надалі перебуватиме на межі виживання?

Про капіталізм і соціалізм у світі було свого часу чимало дискусій, і одна з найвідоміших характеристик прозвучала з уст Вїнстона Черчілля: «Головна вада капіталізму – нерівномірний розподіл благ, а головний позитив соціалізму – рівномірний розподіл злиднів».

Чи не виглядає так, що українська влада й досі перебуває на межі цих двох характеристик Черчілля? Групи відомих західних експертів: Вільям Баумол, Роберт Літан і Карл Шрамм, – розмірковують сьогодні, який же різновид світового капіталізму має кращі перспективи. Вони пропонують поділ на чотири сучасних світових типи капіталізму: олігархічний, державний, великий стійкий (організаторський) і підприємницький.

Олігархічна форма капіталізму характеризується тут як найпримітивніша з усіх. І не лише через найбільший розрив між купкою багатіїв і злиденною масою народу. Ще й тому, що олігархи (подумаймо при цьому про українських) не ставлять собі за мету економічне зростання, вони думають лише про власний прибуток, про своє безмежне збагачення. На думку В. Баумола, Р. Літана і К. Шрамма, великий організаторський капіталізм Західної Європи і Японії у своїй боротьбі за високий рівень доходів у 80-ті роки не зміг надалі повною мірою відповідати рівневі продуктивності в США, який зріс, і підготуватися до буму інформаційних технологій початку 90-х років.

Експерти також вважають, що однією з бід великого організаторського капіталізму на Заході є надмірна бюрократизація економіки, коли керівництво боїться ризиків розвитку і комерціалізації радикальних новаторських рішень, які значно розширюють межі виробництва і призводять до якісних прискорень продуктивності та економічного зростання.

Якраз підприємницький капіталізм, на думку експертів, і є таким, що найбільше сприяє розширенню горизонтів виробництва за рахунок сміливого і радикального новаторства. Але такі підприємницькі гіганти, як «Боїнг», «Форд» чи «Дженерал Моторс» не є достатніми для успіхів. Потрібні якісно нові фірми з найбільш радикальними новаторськими підходами у використанні як нових серійних технологій, так і нових організаторських форм виробництва. Тому згадані провідні експерти Заходу вважають, що найбільш перспективним є правильне поєднання організаторського і підприємницького капіталізму. І найгірша ситуація, як наголошують Баумол, Літан і Шрамм, з олігархічним капіталізмом, який може потребувати чогось на кшталт революції, краще мирної, щоб замінити еліти, для яких економічне зростання не є головним.

Що ж можна сказати тут про Україну? Чи має вона нині якийсь чітко визначений тип капіталізму, а чи лише своєрідний «мікс» з певними векторами на майбутнє?

Олігархи в Україні й надалі відіграють вирішальну роль в економіці держави

Свого часу колишній британський прем’єр Джон Мейджор відзначив, що якби існувала Нобелівська премія за спритне обкрадання країни, то її, безсумнівно, отримали б українські олігархи. Експерти свого часу навіть підрахували, що з України за минулі десять років вивезли в середньому понад 40 мільярдів доларів, а нинішній рівень надходження іноземних інвестицій сягає лише трохи більше половини згаданого вивезення капіталу.

А тепер візьмемо чи не найнижчу у Європі середню заробітну платню і, звичайно, найнижчу пенсію і всі інші показники рівня життя пересічних українців. І тоді нам стане трохи зрозумілішим, який тип капіталізму переважає й досьогодні в Україні і до чого прагнуть українські капіталісти.

Яку ж роль відіграє при цьому українська держава, або ж відігравала до останнього часу? Згадаймо слова нещодавнього українського віце-прем’єра Дмитра Табачника, який відверто зізнався, що українська держава «відображає інтереси великого національного капіталу». Хоча можна й не погодитися зі словом «національного», коли почути найбільших представників великого бізнесу в Україні.

Соціологічні опитування показують, що народ мало вірить у здатність держави хоча б якось обмежити апетити українського олігархічного капіталу, і все виглядає приблизно так, як колись сказав Блаженний Августин: «Держава без справедливості – це лише зграя грабіжників». І хоча сьогодні в Україні жоден із олігархічних кланів чи їхніх політичних ставлеників не здатен монополізувати державну владу, але й держава, на жаль, не здатна ефективно керувати українським капіталізмом.

Яким же буде вибір українського капіталізму?

Відомий український експерт Андрій Єрмолаєв вважає, що в Росії «державний капіталізм переграв олігархічний капіталізм – як на політичному рівні, так і на доктринальному». І Україна тепер відчує це в зростанні тиску російського капіталізму, який західні експерти називають ще «ґебістським».

Чимало експертів згодні з тим, що Москва всіляко намагалася нав’язати Україні, як і Казахстану та Білорусі, своєрідну, контрольовану нею «олігархічну систему виробництва». Це вдалося якоюсь мірою, але не зовсім. І про це свідчить Помаранчева революція.

Ясно, що Президент Віктор Ющенко після приходу до влади ставив собі завдання або ж рівно віддалити олігархів та ввести єдині правила гри, своєрідну диктатуру закону, або ж укласти своєрідний пакт еліт, примирення переможців і переможених без радикальної ломки самої олігархічної моделі правління. Його ж соратники, на кшталт Юлії Тимошенко, Петра Порошенка, Олександра Третьякова, бажали широкомасштабного перерозподілу власності на користь переможців та їхніх спонсорів. Але жоден з цих шляхів так і не був реалізований. Нині ж іде боротьба цих концепцій, а за спиною стоять «проросійські олігархи», які готові підіграти посиленню натиску Москви.

Що ж може спіткати український капіталізм у такій ситуації?

Не забуваймо, що більшість українських галузей економіки на 70-90% морально і технічно зношені і залежать від російського енергетичного постачання. Тут, мабуть, лише дві альтернативи. Перша – це включення України в систему російського впливу з її агентами серед українських олігархів. І тоді вимальовується такий собі пострадянський державно-олігархічний пояс країн з Росією і її державно–ґебістським капіталізмом на чолі. Друга – це реалізація Україною моделі організаційно-підприємницького капіталізму без радикальної ломки існуючих нині відносин, але з прискоренням інвестиційно-технологічного впливу держави на ключові галузі української економіки.

Ясно, що при другому варіанті свою позитивну роль відіграють і СОТ, і європейські, західні інвестиції і зона вільної торгівлі з ЄС. Другий варіант кращий для народу України, бо він відкриває перспективу, як казав колись Черчілль, «наближення до справедливішого розподілу благ», де організаційно-підприємницький капіталізм набрав чи не найбільш позитивного досвіду.
XS
SM
MD
LG