Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 22:10

Київ: вибори столичного мера чи політична клоунада? (Точка зору)


Сергій Грабовський Київ, 12 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Висування кандидатів на посаду Київського міського голови та кандидатів у депутати Київради вийшло на фінішну пряму, що за законом, має закінчитися 15 квітня. В останній декаді квітня стане відомо, скільки буде претендентів на керування столицею України. Але вже сьогодні можна сказати, що йтиметься про своєрідні виборчі рекорди. Так, станом на 9 квітня вже подали свої документи для реєстрації понад 120 осіб. А на черзі не тільки «легковаговики», для яких головне – участь і супутній пі-ар, а і, скажімо, кандидат від БЮТ. Відтак важко навіть уявити, якої довжини буде сувій зі списками кандидатів, що його отримають кияни на виборчих дільницях...

І так само важко уявити чи столичні виборці на момент голосування ставитимуться до виборів як до серйозної, ба, визначальної для столиці політичної події, а чи розглядатимуть ці вибори як щось курйозно-анекдотичне, де лише і можлива участь в електоральних перегонах понад сотні кандидатів і де гору у майже всіх учасників бере не тверезий політичний розрахунок, а щось зовсім інше.

Справді: пересічному киянинові навряд чи можливо розібратися у тому, що діється останнім часом у політичному житті столиці. Минулої осені все було зрозуміло: коаліція БЮТ та НУНС, перемігши на дочасних парламентських виборах, недвозначно наголошувала на потребі провести якнайшвидшу ротацію київської міської влади. При цьому впливові речники коаліції говорили, що на столичних виборах висунуть узгодженого кандидата на посаду мера, а в президентському секретаріаті вже лежав проект указу про відсторонення Леоніда Черновецького від виконання обов’язків глави міської держадміністрації, яку він суміщає з посадою мера Києва. Таким чином, на час виборчих перегонів команда Черновецького була б позбавлена бодай частини того, що в Україні скромно зветься словом «адмінресурс», а насправді являє собою безпардонне використання всіх можливих державних та муніципальних засобів – від ЗМІ до бюджету – в інтересах чергових можновладців.

Хотіли як краще, а вийшло як завжди

За цих обставин чинний мер Києва, діяльність якого, за даними незалежних соціологічних центрів, не підтримує від 60% до 75% столичних мешканців, не мав би жодних шансів утриматися на своїй посаді. Адже, попри гучні заяви команди Черновецького про свої грандіозні успіхи, основний фонд міського бюджету зріс тільки на 50% (що менше, ніж зростання державного бюджету), не відкрито жодної станції метро, відсутні реальні рухи стосовно добудови кільцевої автодороги навколо міста та мостів через Дніпро, тільки на папері зростають обсяги соціального житла, не покращується освітня інфраструктура, ба, кювети з артезіанською водою вже практично не будують, а старі масово виходять з ладу. Що ж стосується темпів руйнації історичного центру Києва, де розгорнута масова «елітна» забудова, то ці темпи перейшли всі можливі межі. Так само, як і темпи зростання кількості хворих на недуги дихальної системи дітей у цих же районах...

Проте не все так сталося, як гадалося і як сподівалася більшість київських виборців (адже 67% тих, хто взяв участь у парламентських виборах, проголосували за БЮТ та НУНС). Спершу частина фракції НУНС не підтримала постанову про перевибори київського мера і міської ради; потім президент Ющенко заявив, що ця постанова має недостатню правову основу; потім почалися гучні дискусії про те, кого слід висунути кандидатом у мери (наче не було з вересня, від позачергових парламентських виборів, цілих півроку для з’ясування цієї кандидатури). Ну, а потім – раптово для багатьох – соціологія засвідчила, що рейтинг Леоніда Черновецького, який минулої осені становив лише близько 12-15%, зріс практично вдвічі, тоді як виборчі рейтинги його основних суперників залишилися майже без змін. Ба більше: неприємним сюрпризом і для БЮТ, і для НУНС стало те, що головним опонентом чинного київського мера є не хтось із списку їхніх імовірних висуванців, а Віталій Кличко, – як, до речі, було і 2006 року.

Претендентів багато, а посада лише одна

І тут почалося. Навіть тим, хто відстежував хроніку подій, часом важко було збагнути, у відповідь на що саме робляться ходи основними політичними гравцями у столиці. Спершу під гучні крики з різних боків про необхідність висування єдиного демократичного кандидата сама ідея такого висування була похована – надовго, якщо певна кількість кандидатів добровільно зніметься з перегонів напередодні їхнього фінішу, або й назавжди, якщо такого не станеться. Один за одним подалися в кандидати члени фракції НУНС: спершу Микола Катеринчук, потім Олександр Омельченко. Говорили й про Юрія Луценка, та він в останній момент «загальмував», хоча й очолив виборчий список блоку до Київради. У мери ж рушив впливовий нардеп із фракції Блоку Литвина, а водночас (усупереч Конституції, до речі) глава Шевченківської райдержадміністрації Києва Віктор Пилипишин. 10 квітня до них приєднався «мозок» БЮТ Олександр Турчинов. І, звісно, йде у мери «залізний кулак» Віталій Кличко, який разом із тим відновив для участі в змаганні за Київраду блок імені самого себе.

Я називаю тільки основних претендентів, а є ж чимало інших. Серед них, скажімо, лідер праворадикальної «Свободи» Олег Тягнибок та очільник колись ледь не легендарної, а потім скандальної «Пори» Владислав Каськів, соціаліст й голова об’єднання ветеранів Афганістану Сергій Червонописький та висуванка Української народної партії Ганна Скрипник. І так далі. Рейваху додають однофамільці знаних кандидатів – один (поки що) Черновецький та два Омельченки. Одне слово, вибір багатий.

При цьому відбуваються речі, які додають абсурду всьому, що коїться у Києві. Скажімо, здавалося б, досить рейтинговий Олександр Омельченко (за котрого готові голосувати близько 10% киян) мусив би йти на вибори за підтримки блоку НУНС, депутатом Верховної Ради від якого він є і спільно з міською командою цього об‘єднання. Але Омельченко створює власний блок для виборів до Київради, що вочевидь конкуруватиме зі списками НУНС, Блоку Кличка і Блоку Литвина. У свою чергу, Віталій Кличко, за яким стоїть приблизно чверть київських виборців, формує свій блок на основі майже фіктивного Народного руху та невдахи минулих міських виборів – партії «Європейська столиця», за якою стоїть не надто популярний серед киян мільйонер Лев Парцхаладзе і чиїми подертими виборчими плакатами досі щедро заклеєні стіни будинків столиці. Микола Катеринчук, якому соціологи не дають жодного шансу здобути посаду мера, але який може забрати певну частину голосів у Кличка, пропонує демократичним силам об‘єднатися, але ігнорує заклик останнього задля такого об’єднання зняти свою кандидатуру. І, нарешті, Юлія Тимошенко, ще не назвавши 9 квітня свого висуванця на посаду столичного мера, вже закликає Віталія Кличка поступитися тому місцем, на що Кличко ввічливо відповідає, що буде боротися до останнього моменту, як звик у боксі. Поговорили демократи між собою, називається...

Черновецький починає і виграє?

А тим часом команда Леоніда Черновецького давно вже перейшла «на режим воєнного часу». Створені штаби – і на міському, і на районних рівнях. Всі муніципальні ЗМІ працюють тільки задля одного – довести наявність добрих справ чинного міського голови і нікчемність та злодійкуватість його суперників. При цьому використовується стилістика кращих тоталітарних пропагандистів минулого.

Ось тільки деякі із повідомлень газети «Вечірній Київ" від 9 квітня:

· «Інфляція, запущена урядом Юлії Тимошенко, позбавляє пенсіонерів можливості купувати собі медикаменти» (хоча насправді високі темпи інфляції з’явилися за уряду Віктора Януковича)

· «Віталій Кличко змінює свою політичну орієнтацію» (це стосовно участі Народного руху у Блоці Кличка; начебто Рух – це не демократична партія)

· «Незаконну забудову на Печерську ніхто не забороняє, бо за нею стоїть дружина голови Верховного суду» (нічого не доведено, але винною в усіх лихах оголошена дружина Василя Онопенка) – і поряд із цим «Вирішення проблем постраждалих «Еліта-Центру» особисто контролює Леонід Черновецький» (хоча проблеми ці якраз і не вирішуються)

· «На місці колишнього будмайданчика команда Леоніда Черновецького висадила дерева» (хоча це місце, вступаючи у зіткнення із забудовниками, насправді захистили громадські організації киян, які висловили ставлення до мера великим плакатом із не надто пристойним малюнком, про що газета, звісно, промовчала).


А перегляд програм ТРК «Київ» створює враження, що ти повернувся у часи «незабутнього Леоніда Ілліча», тільки що замість пристаркуватого генсека – значно молодший і жвавіший Леонід Михайлович, а навколо нього – народ із стягами Блоку Черновецького та відповідними плакатами. І якісь бабусі й дідусі говорять у камеру: «Спасибі нашому меру за нашу щасливу старість...»

Ба більше: команда Черновецького нарощує соціальні виплати із спецфонду бюджету, який проконтролювати практично неможливо; ясна річ, що у Києві вистачає людей, яким ці гроші не зайві. А водночас містом повзуть чутки, що у разі зміни мера цих виплат більше не буде, отож сотні тисяч людей опиняться на межі виживання (і це не лише пенсіонери: у лікарів, скажімо, «доплати від Черновецького» становлять 50% зарплати). Тож як будуть голосувати ті, хто «сидить» на цих виплатах чи черпає інформацію з ТРК «Київ», популярність якого останнім часом різко зросла, адже телеканал регулярно дає адреси пунктів, де пенсіонерам роздають продуктові набори?

Одне слово, в українській столиці коїться щось дивне. Схоже, йдеться про суїцидальну спробу демократичних сил у боротьбі між собою знищити весь той авторитет, який вони мають серед киян. Висліди цього у тій політичній ситуації, яка склалася в Україні, можуть стати дуже небезпечними.
XS
SM
MD
LG