Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:49

Геноцид та викрутаси в законах, або Як уникають у Москві визнання українського Голодомору геноцидом


Василь Зілгалов Прага, 11 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Винуватці масових нищень людей часто виправдовували це служінням «найвищому благу» і таким чином уникали заслуженої кари. Американський неоконсервативний аналітик-журналіст Йона Ґолдберґ звертає увагу в своїй публікації про лазівки в законах для уникнення обвинувачень у геноциді. Стаття вийшла цими днями в кількох американських виданнях, включно з «Лос Анжелес Таймс» та «Чікаго Трібюн». Одним із приводів публікації послужила остання резолюція Державної думи Росії, в якій, зокрема, мовиться, що голод 1932-33 років, організований Сталіним та його сатрапами, «не був геноцидом».

Й. Ґолдберґ підкреслює, що практично ніхто, включно з росіянами, не відкидає того, що радянська влада причетна до того, що мільйони людей були приречені на голодну смерть. Але в резолюції Держдуми не без обурення мовиться, що немає ніяких історичних свідчень того, що голод цей організовувався за етнічними ознаками». В резолюції підкреслюється, що серед жертв були «представники різних народів і національностей, котрі проживали переважно у сільськогосподарських районах СРСР».

«Ми вбили мільйони селян і їхні родини не тому, що вони були українцями, ні – ми вбили мільйони українців тому, що вони були селянами».

Такі викрутаси є достатніми, щоб уникнути обвинувачення в геноциді. Йона Ґолдберг наводить цікавий факт про те, що з резолюції ООН 1948 року про геноцид вилучили згадку про цілеспрямоване знищення політичних груп людей як складову геноциду. Таке визначення ООН запропонував Рафаель Лемкін. Однак під тиском представників СРСР згадування про знищення «політичних груп» вилучили. А тому залишилося нинішнє, урізане, поняття геноциду як «дії, здійснювані з намірами знищити, повністю чи частково, якусь національну, расову чи релігійну групу».

Рафаель Лемкін втратив під час Голокосту 49 родичів. Це він придумав назву «Голокост», після критики з боку Уїнстона Черчіля, що злочин немає імені.

Ґолдберг вважає вузьке визначення «геноциду» можливістю для багатьох злочинних режимів викрутитися від багатьох справедливих обвинувачень.

Американський аналітик підкреслює, що за винищення ромів приходить обвинувачення у геноциді, але за масові вбивства, наприклад, людей без постійного місця проживання не обов’язково обвинуватять у геноциді.

Ґолдберг каже, що «не можна вбивати «католиків», але можна винищувати просто віруючих і таким чином викрутитися від обвинувачення в геноциді.

«Наймасовіші вбивці ХХ століття – марксисти-ленінці – вийшли сухими з води, бо вони, мовляв, робили це заради прогресу»

Йоана Ґолдберг гірко іронізує у своїй статті: виходить, що масово вбивати селян-українців чи реакціонерів, або просто ворогів колективізації – це можна простити. На відміну від масових убивств представників тієї чи іншої національності, бо перші категорії гіпотетично становлять проблему, а не її вирішення. Врешті-решт: ліс рубають – тріски летять.

Виходить, що радянська влада і червоні китайці уникають обвинувачення в геноциді. І як наслідок – статусу жахливих злочинців, хоча в ХХ столітті вони перебили десятки мільйонів людей. Бо, бачте, їх виправдовує бажання прогресу! Ви лише погляньте, пише Ґолдберг, як росіяни спокійнісінько сприймають обвинувачення в масових вбивствах, але відмахуються, як дідько від ладана, від припущень, що ці злочини здійснені за расовими мотивами.

Це розмежування помилкове, стверджує Йона Ґолдберг. Вбивство є вбивство, незалежно від мотиву – чи це упереджено, чи з метою просвітницьких перетворень. Ба більше, це розмежування, пише американський журналіст, є надуманим.

Геноцид за расовою ознакою також часто виправдовують його винуватці під маркою боротьби за прогрес. Ґолдберг підкреслює, що у час «голодомору» російська радянська влада систематично винищувала українську культуру, розцінюючи її як другосортну і таку, що не підлягає збереженню. Американський аналітик підкреслює, що і суданські джанджавіди в Дарфурі, і китайські військові в Тибеті також бачать себе «модернізаторами». А хіба Голокост не здійснювали в ім’я прогресу його ініціатори?

Тому, резюмує Йона Ґолдберг, сумнівно, що подібні викрутаси з геноцидом, подібні розмежування і пояснення стали би великою втіхою для 49 вбитих родичів Рафаеля Лемкіна.
XS
SM
MD
LG