Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:49

Чи потрібні Україні 150 партій? (Точка зору)


Марина Пирожук Київ, 15 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – В Україні надзвичайно динамічно створюють нові партії. Лише за останні роки було зареєстровано понад 20 політичних структур. Три із них зареєстровані цього року, зокрема партії «Права воля України», яка має полтавську адресу, «Союз лівих сил», яку очолив колишній соціаліст Василь Волга та «Партія нового покоління» на чолі з Анатолієм Акуловим. Загалом в Україні зареєстровані 144 партії. Виходячи із назв партій, в Україні не бракує захисників і села, і трудящих, і вітчизни і навіть вкладників. Є також і партія радикального прориву, партії малого та середнього бізнесу, миру, народної довіри, честі, совісті, гуманістів, народної довіри, руський блок. Які функції виконують політичні партії в Україні і чи потрібні вони у такій кількості?

Організованість, узгодженість позицій, проблемна орієнтація, класовість, партійна програма, стратегія і тактика, місце в системі влади – це основні індикатори політичних партій, на які вказують науковці. У більшості західних демократій виникнення політичних партій було зумовлене передовсім поширенням права участі у виборах на широкі верстви суспільства.

Основа політичних партій лежить в об’єднанні у своїй структурі громадян певних соціальних верств і груп, які прагнуть змінити або зберегти існуючі у суспільстві режими. Тому будь-яка партія головним завданням бачить делегування своїх членів на державні посади. Кожна політична партія виконує певні представницькі та комунікативні функції, об’єднує людей, що пропонують вирішувати відповідні суспільно-політичні проблеми на основі спільних ідей, цінностей і принципів.

Які ж ідеології сповідують українські партії?

Термін «ідеологія» з’явився ще на початку XIX століття на означення системи поглядів стосовно основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини. Найпопулярнішими політичними ідеологіями є лібералізм, консерватизм, соціал-демократія, комунізм, націоналізм і таке інше.

Комуністична ідеологія бере свій початок з комуналістських утопій Мора і Кампанелли, Маркс та Енґельс закріплюють її як чітку політико-ідеологічну концепцію. В основу системи цінностей комунізму покладено пролетаріат – це найбідніший клас найманих робітників, який завжди готовий до революцій. Основоположники комуністичної теорії наголошують на тому, що економічні відносини є базисними в суспільстві, оскільки капіталізм, на їхню думку, ґрунтується на економічній несправедливості та експлуатації пролетаріату.

Характерними ознаками цієї політико-ідеологічної системи є цілковите панування суспільної власності, централізоване планування й адміністративно-командне управління в економіці, рівність можливостей і умов між соціальними класами, групами, а також націями. Такі цінності декларують і українські комуністи. Але заперечуючи і критикуючи капіталізм та буржуазію, українські червоні охоче користуються «буржуйськими здобутками» на зразок мерседесів, костюмів західних брендів тощо. Не гребують вони, за даними деяких ЗМІ, й матеріальною допомогою від «клятих капіталістів», особливо під час виборчих кампаній.

Соціал-демократія по-справжньому та по-українськи

Соціал-демократія як самостійний політичний напрямок зафіксувалася остаточно у 1920-х роках, засудивши революційний екстремізм більшовицьких сил після Жовтневого перевороту.

Ідеологія соціал-демократів постійно змінювалась і розвивалась. Для них завжди було актуальним питання балансу, поєднання соціальної справедливості зі свободою ліберальних демократій. Соціал-демократія базується на трьох основних принципах: свободі, соціальній справедливості та солідарності. Поняття свободи вони розуміють як право людини на свободу поглядів, справедливість – як рівність у правах і можливостях, а солідарність – як відповідальність індивідумів один за одного, а також відповідальність суспільства за кожного з його членів.

Українські соціал-демократи об’єднані не зовсім відповідають принципам обраної ідеології. За часів перебування членів цієї партії при владі, поняття «свобода» тлумачилося дуже своєрідно, а тих, хто дозволяв собі свободу думки і висловлювань часто переслідували.

За своєю суттю найбільше відповідає своїй назві та ідеології соціал-демократична партія Онопенка (яку зараз очолює його зять) та «Батьківщина» Юлії Тимошенко.

Лібералізм як ідеологія передбачає передовсім свободу індивіда, утвердження прав і свобод людини, незалежно від її походження, а також парламентську демократію та вільну ринкову конкуренцію. Характерними рисами лібералізму є індивідуалізм, гуманізм, толерантність і демократизм. Ця ідеологія також наголошує на домінуванні права та закону.

Лібералами в Україні себе позиціонує партія «Наша Україна» та Партія регіонів. Однак обидві партії далекі від класичного формулювання лібералізму. Особливо остання, яку часто називають кланово-олігархічною партією.

Націоналісти. Це поняття стосується ідеології, що наголошує на державі–нації, яка формується на принципах етнічної, культурної, релігійної ідентичності. Серед партій, що пройшли до парламенту націоналістами, умовно можна назвати УНП Костенка. Хоча самі вони себе називають націонал-демократами.

Для більшості українських партій ідеологія слугує як ширма. Саме тому в Україні можна часто спостерігати метаморфози переконань як в окремих політиків, так і партій загалом. На це вказують численні приклади переходів депутатів із фракції у фракцію або об’єднання у блоки несумісних за ідеологією політичних партій. Було й чимало випадків, коли партію створювали як технічний проект, розрахований виключно під вибори і для виборів. Його основні функції – акумуляція політичних, фінансових та іміджевих ресурсів. Або ж просто через амбіції. Останнім часом у такому контексті заговорили про організацію «Гарт» соратника Віктора Балоги Ігоря Кріля, яка нещодавно трансформувалася у «Єдиний центр», а невдовзі,ймовірно, з’явиться у реєстрі Мінюсту як партія.
XS
SM
MD
LG