Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:20

Володимир Путін – «генеральний секретар», який не вірить у себе


Віталій Портников, оглядач 15 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Після кількох років умовлянь Володимир Путін очолив «партію влади» – «Єдину Росію». Щоправда, зробив це досить дивно – новий голова партії навіть не буде членом цієї політичної організації, для цього довелося внести зміни до партійного статуту. І на чолі партії буде не президент Росії, а «усього лише» прем’єр-міністр – саме на цю посаду Путіна оберуть після закінчення його президентських повноважень. І саме тоді, він очолить «Єдину Росію» – адже під час перебування на посаді президента партійними обов’язками Путін вирішив себе не обтяжувати.

Володимир Путін під час виступу на зборах партії «Єдина Росія», Москва, 15 квітня 2008 р.
Логіка путінського призначення пов’язана із тією боротьбою за владу, яка продовжується в Росії перед інавгурацією наступника Володимира Путіна Дмитра Медведєва. У експертів складається враження, що найближче оточення старого керівника держави не дуже довіряє новому.

Медведєва оточують системою противаг. Серед них призначення Путіна новим прем’єр-міністром, із яким спадкоємець погодився буквально наступного дня після свого висунення на посаду керівника держави, обрання Путіна головою «Єдиної Росії», зрештою – формування партійного уряду.

Однак навряд чи така система противаг спрацює. Єдине, про що вона свідчить, так це про відсутність віри у той авторитет Путіна в суспільстві, про який так любили говорити офіційні пропагандисти. Адже якби цей авторитет існував би насправді, навряд чи до нього довелося б «додавати» стільки посад!

Лідер партії, яка не має ідеології?

Путіна намагаються зробити новим «генеральним секретарем» радянських часів. Однак від Леоніда Брежнєва чи Юрія Андропова його відрізняє не тільки наявність у генсеків партійного квитка. Генсеки керували партією, керівна роль якої була зафіксована у Конституції країни. А президента тоді взагалі ніякого не було – колективним главою держави вважалася президія Верховної Ради. Її повноваження були, м’яко кажучи, мізерними – адже голова президії, на відміну від президента Росії, не був навіть Верховним Головнокомандувачем. Ці функції були закріплені за головою Ради Оборони СРСР – тобто за генсеком.

До того ж у генерального секретаря була можливість широкого здійснення контролю над владою за допомогою партійних осередків на підприємствах і в установах – тепер можливість створення таких осередків заборонена законом.

Ну, і про ідеологією не забуваймо. У КПРС вона була – з цим були змушені рахуватися навіть партійні кар’єристи, які вже не вірили в ідеї марксизму-ленінізму, і опоненти переможного людожерства.

А яка ідеологія у «Єдиної Росії»? Навіть програму партії досі не затверджено. І готовність Путіна очолити партію, яка гармонійно поєднується із небажанням вступати до її лав, також доказ того, що сам він не вірить у себе – «генерального секретаря».

Матеріали до теми:

• Росія як однопартійна держава: Путін на чолі «Єдиної Росії» може фактично очолити й усю Росію
XS
SM
MD
LG