Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 12:35

Як діє американська публічна дипломатія в Росії і Грузії?


Мар’яна Драч Прага, 16 квітня 2008 (RadioSvoboda.ua) – Яким чином американська публічна дипломатія працює в Росії, Грузії та інших куточках світу? Під час недавнього візиту до Тбілісі Коллін Ґраффі, радник з питань публічної дипломатії заступника Державного секретаря США у справах Європи і Євразії в розмові з Радіо Свобода поділилася свої досвідом з цього приводу.

Коллін Ґраффі
Р. С.: У чому полягає різниця між публічною дипломатією і дипломатією в класичному розумінні?

К. Ґ.: Назва моєї посади дуже довга, але те, що я роблю, набагато простіше. Я знаходжу шляхи для нашого уряду, щоб спілкуватися з людьми в інших країнах. Про дипломатів традиційно думають, як про тих, хто спілкується з іншими дипломатами часто за зачиненими дверима, часто поза очі громадськості. Вони ухвалюють рішення, які торкаються народів, але роблять це на рівні еліт. Публічна дипломатія — це те, як ми, як уряд, намагаємося донести свою думку до людей в інших країнах. Ми називаємо це мистецтвом комунікації цінностей країни, її культури і політики. Це також пояснення, хто ми є і чому ухвалюємо певні рішення.

Р.С.: Який головний виклик перед Сполученими Штатами у сфері стратегічних комунікацій? Яким чином Державний департамент реагує на антиамериканські прояви у певних частинах світу?

К.Ґ.: Перш за все, ми слухаємо. Ми хочемо почути, про що говорять в інших країнах, що турбує людей і з цього починаємо вироблення стратегії. Потім ми намагаємося з’ясувати, яким чином люди отримують інформацію – з преси, з телебачення чи з радіо? І тоді маємо запевнитися, що ми присутні (в цих медіа). Крім цього, ми намагаємося визначити тих, хто міг би говорити про нашу політику чи наші цінності і нашу культуру.

Р.С.: Чи Ви працюєте в Росії? Чи публічна американська дипломатія там має перспективу? Чи Ви маєте такі ж проблеми як, наприклад, мала Британська рада?

К.Ґ.: Так, у нас виникли труднощі з публічною дипломатією у Росії. На жаль, преса там не настільки вільна, як ми очікували, є боротьба у комунікації через медіа у тому сенсі, що неурядові організації відчувають тиск з боку влади і ми журимося через це, бо насправді дбаємо про Росію і російський народ. Коли я там була, то виступала в Американському центрі, і дуже багато людей прийшло почути про Америку і про громадську активність, це була наша тема. Тому це йде на шкоду росіянам, якщо російська влада не зацікавлена, щоб громадські організації та інші уряди мали змогу висловлюватися і спілкуватися з людьми.

Р.С.: Що означає відмова НАТО надати Грузії План дій щодо членства в Альянсі на недавньому саміті в Бухаресті? Чи допоможе тут у майбутньому публічна дипломатія?

К.Ґ.: Перше, що треба визнати стосовно бухарестського саміту (я була там також присутня), це те, що Грузії та Україні запропонували важливу річ, а саме членство в НАТО. ПДЧ – це засіб на шляху до НАТО, але в (підсумковому) комюніке було чітко визначено, що міжнародна спільнота хоче бачити Україну і Грузію в лавах НАТО. Разом з цим приходить усвідомлення, що НАТО стосується цінностей. Багато людей все ще думають, що НАТО — це релікт холодної війни, але їм треба відкрити очі на нове НАТО, яке стосується демократії, змін на краще у житті інших. Очевидно, що це майбутнє Грузії, розвиток у напрямку євроатлантичної спільноти, і ми, як Ви знаєте, це всіляко підтримуємо і радо вітаємо.

Р.С.: Яким чином Ви спілкуєтеся з медіа за межами і всередині Сполучених Штатів? Це питання актуальне для Грузії.

К.Ґ.: Я зустрічалася з представниками Вашого уряду, включно з речниками, щоб говорити про роль речника, наскільки це важливо, щоб речник був доступний пресі, завчасно давав знати про курс уряду, щоб у той час, як виробляється політика, могла відбутися дискусія, щоб журналісти могли написати статті, ми називаємо це редакційними коментарями. Таким чином уряди зможуть почути думку людей, скорегувати політику, адже люди можуть мати багато слушних думок щодо курсу країни.
XS
SM
MD
LG