Доступність посилання

ТОП новини

Пам’ять історії. Скільки історичних пам’яток існує нині в Україні та як про них дбає держава?


Наталка Коваленко, Надія Шерстюк Його спорудив у 17 столітті французький інженер Боплан. Кілька століть він перебував у власності польських магнатів, у ньому відбувались пишні забави з феєрверками та військовими парадами. А за часів радянської влади з нього зробили львівський обласний шпиталь для хворих на туберкульоз. Все це про Підгорецький замок, одну з архітектурних перлин "Золотої підкови" замків України. Скільки таких історичних пам’яток існує нині в Україні? Як дбає про них держава? І чи пишаються ними прості українці?

ГЛАС НАРОДУ:
Які історичні пам’ятки в Україні Ви знаєте? Чи належно їх охороняє держава?
Іван Іванович, пенсіонер:
- Києво-Печерська лавра, Уманський заповідник, Чигиринський, де й досі дух Богдана Хмельницького живий. А охорона їх жахлива. За ними не доглядають, навіть по Києву. Занедбані, замизкані.
Лариса Петрівна, пенсіонерка:
- Я в університеті викладала. Там такий гарний сквер був, а зараз одні торгові точки. Я народилася біля Пушкінського парку, зараз його викупили і ведуть будівництво. Іду повз – душа болить.
Петро, бізнесмен:
- Історичних пам’яток в Україні дуже багато, порівняно з іншими країнами. Вони не в такому стані, в якому їх хотілося б бачити. Тому я не думаю, що їх взагалі хтось охороняє.
Тетяна, типограф :
- Я не згодна з тим, як зараз перебудовують і переривають Києво-Печерську лавру. Хотілося б бачити її в тому вигляді, яка вона була в давнину.
Іван Іванович, ливарник:
- Державі зараз не до пам’яток. Доглядають за ними символічно і поверхово. Немає зацікавлення в їх збереженні.
Відсутність реєстру та найболючіші проблеми

В Україні наразі нараховується понад сто тридцять тисяч історичних пам’яток, що охороняються державою. Це пам’ятки місцевого, регіонального і національного значення. Проблема полягає у тому, що сьогодні в українському законодавстві немає чіткого визначення, що таке історична пам’ятка, зазначає експерт Ради Європи з культурних питань Олександр Буценко:

«Звичайно, це приводить до проблем. Найгірших проблем руйнації цих пам’яток і вже потім, коли ця пам’ятка передається у використання, що поступово веде до її перепрофілювання і руйнації. І головне, що й досі не створено реєстр усіх пам’яток, які мають велике історичне значення».

Стихійна забудова, за спиною архітекторів

Історична столична вулиця — Андріївський узвіз, котра до нині збереглася у майже первісному вигляді і має чимало архітектурних пам’яток, нині перебуває на межі знищення. Сучасне законодавство і, головне, система влади сприяє стихійній сучасній забудові старого Києва, говорить голова Київської організації Спілки архітекторів України Вадим Жежерін:

«Пам’ятник архітектури – це не будівля, а середовище і візитна карка України. І головне в Києві це була система, коли зелені схили входили в територію міста. Тут є одне: жорстке адміністрування за спиною архітекторів, містобудівної ради, яка фактично, окрім поради, нікому нічого дати не може, бо немає професійної влади в країні».

Комерційний інтерес – нагальна загроза

Катастрофічною називає ситуацію з історичними пам’ятками України Олексій Толкачов, юрист і голова громадського комітету національної безпеки:

«Ми сьогодні втрачаємо величезну кількість історичних пам’яток, якими є замки на Західній Україні. На реставрації збережених пам’яток коштів майже не виділяється. З іншого боку, існує величезна загроза для українських пам’яток, для тих, які становлять комерційний інтерес. Оскільки багато красивих пам’яток архітектури реконструює приватний капітал відповідно до правил, але без збереження історичної цінності. Потім використовує в комерційних цілях: для продажу, перетворює в офісний центр або ж готель».

Як дбає про культурні архітектурні пам’ятки латвійська влада?

У Латвії нараховується майже 8 тис. пам’яток культури, які є як у державній, так і в приватній власності. На їх збереження в цьому році держава виділила майже 100 тис. євро. Яким чином влада Латвії дбає про свої історичні пам’ятки, розповідає кореспондентка Радіо Свобода у Ризі Людмила Пилип.

«Після відновлення незалежності в Латвії був ухвалений закон про денаціоналізацію, згідно з яким власники нерухомої власності, націоналізованої за радянських часів, або їхні нащадки змогли повернути її собі. Однією з головних умов для таких власників визначено збереження в належному порядку будинку, який є пам’яткою культури.

Латвійське законодавство дозволяє продавати ці будинки або здавати приміщення в оренду, однак чітко обумовлює умови. Досить жорсткими є умови, якщо власник збирається щось перебудувати. У разі їх порушення , а також незбереження в належному вигляді будинку, який є пам’ятником архітектури, власник може притягуватися до адміністративної або кримінальної відповідальності».

У Львові втрачені десятки пам’яток

Центральна історична частина Львова і території архітектурного ансамблю собору Святого Юра у 1998 році були внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.А відтак усі реставраційні роботи мають проводитися з урахуванням вимог міжнародної інституції. Проте, за даними фахівців, за останнє десятиліття у Львові втрачені десятки пам’яток 18 -19 ст. На їхньому місці виросли новобудови. Тему продовжує місцева кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.

«Каменем спотикання між мерією та шанувальниками древнього міста стала у 2006 році, напередодні святкування 750-річчя Львова, реконструкція площі Ринок. Підсіння ринкових кам’яниць знищені. Замовником реставраційних робіт є управління капітального будівництва, яке є в підпорядкуванні Львівської міськради. На цей рік держава виділила 30 мільйонів гривень на порятунок пам’яток архітектури».

Кількість пам’яток стрімко зменшується

59 млн. грн. виділено торік з державного бюджету на збереження культурної спадщини України. Кількість історичних пам’яток невпинно зменшується, кажуть експерти. Ще 5 років тому в Україні нараховувалось 150 тисяч пам’яток культурної спадщини, але буквально рік тому їхня кількість стрімко зменшилась до 130 тисяч. Куди поділися решта 20 тисяч архітектурних перлин? Невідомо, зазначає представник Товариства охорони пам’яток, котрий побажав, щоб не називали його ім’я:

«Пам’ятки культурної спадщини у жахливому стані, приблизно як у 1937 році. Тільки у 1937 році їх цілеспрямовано руйнувала держава, а зараз їх руйнує бізнес. Найбільш загрозлива ситуація з пам’ятками дерев’яної архітектури, тобто, палять дерев’яні старі церкви. Наприклад, у с.Підгірці Буського району церква Михайлівська біля знаменитого Підгорецького замку — 2 роки тому її спалили місцеві селяни, церкву, яка увійшла у всі підручники з історії архітектури».

Це робиться або через елементарну необережність, або ж через матеріальну зацікавленість, говорить львівський культуролог Ірина Магдиш, якій також відомі випадки спалення старовинних церков:

«Це пов’язано з абсолютною демобілізацією і населення, і служителів. Їх цікавить більше будівництво власної хати, свата, брата, а для цього потрібні будівельні матеріали. Щоб їх отримати, потрібно спалити стару церкву і сказати людям, що потрібно будувати нову. І водночас перекрити собі дах».

Наповнювати культурну спадщину життям, а не консервувати її! Лише у цьому випадку можна забезпечити історичній пам’ятці довголіття, кажуть експерти. Адже пам’ятка живе тоді, доки нею цікавляться люди.

Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина:
XS
SM
MD
LG