Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 07:50

У Дніпропетровську літературознавці говорять про маловідоме і недосліджене у творчості Олеся Гончара


Юлія Рацибарська Дніпропетровськ, 18 квітня 2008 (RadioSvoboda.ua) – Увесь квітень у Дніпропетровську проходить під знаком 90-річчя від дня народження письменника-краянина Олеся Гончара. Сьогодні на наукову конференцію, присвячену його творчості, до міста з’їхалися провідні літературознавці з усієї України, зокрема, з гуманітарних вишів Луганська, Кіровограда, Запоріжжя, Одеси. Серед почесних гостей конференції і 92-річна сестра письменника Олександра Сова. Гончарознавці кажуть: подібні наукові форуми проводять регулярно, починаючи з 1980-х років, тобто з часу реабілітації роману «Собор», і все ж у творчості письменника та його біографії ще багато недослідженого.

Одна із «білих плям» у біографії Гончара – дата і місце народження. Довгий час про нього писали: з’явився на світ 3 квітня 1918 року в слободі Сухій на Полтавщині. Цю версію не спростовував і сам письменник: про те, що раннє дитинство пройшло в робітничому райончику на околиці Катеринослава (нинішнього Дніпропетровська), він волів не згадувати. Наразі науковці довели: місце народження Олеся Гончара таки Дніпропетровськ, дід та бабуся забрали його на Полтавщину в трирічному віці, після смерті матері.

А втім, перед дослідниками життєвого і творчого шляху письменника ще багато загадок. Валентина Галич із Луганська вже багато років вивчає його публіцистичну спадщину. Вона каже, що переймалася й питанням щодо точної дати народження, і тим, чому Олександр Біличенко (це його прізвище за батьком) став Гончаром.

«Дніпропетровський літературознавець подарував мені копію метрики: Олесь Гончар насправді народився не 3 квітня, а наприкінці березня. Якось так сталося, що 3 квітня є офіційною датою народження… Я дошукувалась, чому Олесь узяв прізвище Гончар, прізвище своєї матері. Образа жила в потаємних куточках серця за те, що при живому татові він був сиротою», – розповіла літературознавець із Луганська.

Для завідувачки кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету Наталі Олійник дослідити білі плями у біографії письменника-земляка – не самоціль. Науковець каже: Гончар – це космос, на вивчення якого треба не одне десятиліття. Наталю Олійник автор «Собору» й «Прапороносців» цікавить передусім як особистість.

«Нас цікавило, якою була творча лабораторія Гончара. Виявилось, у нього була особлива манера: писав усе фрагментами, розкладав на килимі, тоді збирав усі ті аркушики. Нас цікавило, з ким він дружив. Виявляється, у нього був один друг на все життя – письменник-фантаст Василь Бережний. Уміння дружити характеризує людину», – каже Наталя Олійник.

Публіцистика та щоденники потребують ретельного вивчення

Українські гончарорознавці сходяться в одному: літературна спадщина письменника вивчена досить добре, чого не можна сказати про його журналістський доробок і щоденникові записи. Дніпропетровська професорка Нінель Заверталюк звертає увагу колег і на необхідність дослідження текстів творів письменника «у чистому вигляді», до внесення правок цензорами, та текстів, відредагованих ним самим в останні роки життя.

«Перші видання його творів проходили редактуру не Олеся Гончара, а цензорів, і ми знаємо, як це робилося. В день народження у 1995-му році він написав заповіт видавцям, щоб вони враховували ті редакції, які він зробив сам. Я перевірила дві книги про війну, наскільки вміло зроблене його власне редагування – лишилося те, що відповідає правді», – зазначила дослідниця творчості Гончара.

90-річний ювілей Олеся Гончара у Дніпропетровську відзначали 3 квітня. Цьогорічні святкування не вийшли за межі наукових та студентських кіл. В університеті перевидали книжку, присвячену дніпропетровському періодові його життя, зняли відеофільм «У кожного своя доля», підготували виставу «Дума про тих, чия юність десь зосталась навічно».
XS
SM
MD
LG