Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:31

Останній тиждень перед Великоднем: на сповідь до Почаївської лаври


Надія Петрів Ужгород, 23 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – В останній тиждень посту багато православних вірян намагаються висповідатися. За традицією, великодній освячений хліб можна їсти лише після очищення постом, молитвою і спокути гріхів. Чимало людей їдуть на сповідь до другої святині України – Свято-Успенської Почаївської лаври.

Невеличке місто Почаїв виринає з-поміж розлогих пагорбів несподівано: ще мить тому – переповнена й гамірна автомобільна траса «Київ-Чоп», зараз – величний монастир посеред білих будиночків у вінках квітучих дерев. На високій крутій горі, огороджений білим муром, комплекс з величних церков, господарських будівель, садів. Позолочені бані храмів блищать на сонці так, що очі сліпить, музика дзвонів перехоплює подих. Це Свято-Успенська Почаївська Лавра.

Упродовж цілого року до цієї Лаври стікаються, наче повноводні ріки, православні з різних куточків не лише України, але й близького та далекого зарубіжжя. Напередодні Великодня до Лаври приїхала й жителька Полтавської області Ярина: «Я дуже багато чула про монастир, і зараз так вийшло, що нарешті приїхала. Дуже хочу висповідатися перед Великоднем! Тут відчувається дуже духовна атмосфера у цьому монастирі».

Почаївська лавра вважається найбільшою православною святинею Волині й другою, після Києво-Печерської лаври, в Україні. За легендою, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар у 1240 році. Чому монастир створили саме на Почаївській горі, розповів мирянам один з монахів Лаври: «Страшна біда прийшла на Київську Русь у 1240 році. Стольний град Київ зруйнували татаро-монголи, вони нищили, вбивали всіх. Дуже багато людей молилися тоді Божій Матері й просили в неї захисту. Молилися і ченці на Почаївській горі. По милості Божій молитви ці були почуті. Одного разу вночі, вийшовши після молитви з печери, почаївські монахи разом з селянами-пастухами з сусіднього села побачили на верху гори Богородицю. Вона стояла на скелі в стовпі вогненному. Пречиста Діва була обійнята полум''ям: на голові в неї була корона, а в правій руці – скіпетр. Явивши себе людям, вона піднялася від землі на небо, залишивши на скелі слід своєї правої стопи».

Монахи розповідають, що саме на тому місці, де залишився слід Божої Матері, з’явилося чудотворне джерело. Його вода зцілює від численних хвороб. Щоправда, нині сам камінь, з якого постійно тече вода, є нижче рівня землі, тому цілющу воду людям подає ієромонах. Він щодня наливає воду у срібні ковшики і напуває всіх охочих. З його рук можна отримати і благословення.

Крім цього дива, багатьох прихожан вражає печера, в якій молився в Почаєві Преподобний Іов. Розповідає вірянин з Ужгорода Михайло: «Та печера настільки маленька й вузька, що я не знаю, як там людина могла вміститися! Але відчувається в цій печері дуже потужний духовний заряд, там справді відмолене місце…».

Крім цих святинь, приходять православні й до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. На її руках маленький Ісус, який благословляє всіх людей. Навколо Христа та його матері зображені ще семеро святих, усім їм моляться й поклоняються в надії на диво. І диво це, як переконують миряни, котрі приходять до Почаївської Лаври знову й знову, трапляється часто. Свідченням цього є численні милиці, покинуті зціленими перед іконою людьми.
XS
SM
MD
LG