Івано-Франківський письменник, юрист за освітою, написав текст, що, на думку Юрія Андруховича, висловлену в передмові, « ...на макрорівні виявляється багатосерійною і багатошаровою хронікою передсмертної галюцинації головного героя».
«Сателіти» – книга пошуку сенсів
Андрій Жураківський писав прозові й музичні твори з дитинства. Його перша книжка під дивною назвою «К» вийшла 2003 року. До своїх «Сателітів» Андрій не дожив – минулого року серце 28-річного чоловіка зупинилося. Тому так важливо те, про що сказав у передмові Юрій Андрухович: «Читаючи і перечитуючи цю книжку, мусимо пам’ятати: нам не відома остання воля Автора щодо її текстів. Можливо, він ще збирався щось у них змінювати...».
Степан Процюк, письменник який теж мав нагоду жити й творити в одному з Андрієм Жураківським місті – Івано-Франківську зазначив: «Це був дуже талановитий письменник. Можна по-різному називати цю прозу – з елементами містики, чи «магічна», чи – «ірреальна», але елемент витворювання абсолютно власного світу, паралельного до реальності, елемент містичності, пошуків сакрального сенсу – все це присутнє у його як і більшій повісті «Сателіти», так і в його коротких оповіданнях, які мають часто дуже несподівані розв’язки. І мені здається, що книжка Андрія Жураківського належить до того типу книг, де автор витворює чи намагається витворити свій власний світ, свою власну державу із її законами, які не подібні до законів реальності, з її фантазіями, з її якимись власними ієрархіями, відповідями на одвічні філософські питання. Андрія Жураківського дуже цікавлять питання сенсу, питання екзистенційні, питання життя і смерті. І власне цей екзистенційний тягар питань є дуже прикметним для книжки «Сателіти». Будь-що, що я не скажу, що би не сказав хтось інший – критик чи інші читачі його книжки, – це буде все одно блідою копією того, що було написано. Тут є єдина рада – читати цю книгу, яка варта того, щоб читати її і думати над нею».
Барвиста мозаїка слів, яким автор «Сателітів» творить багато різних світів, лишається незмінною – тепер назавжди. Ні білої, ні чорної барви не додати, не відняти. Але варто погодитися з Юрієм Андруховичем, котрий особисто знав Автора, що «нам дуже потрібне це його послання, він мав сказати нам страшенно багато всього – тобто, він покликав нас до розмови і нам від неї вже не відкрутитися, вона триває, їй не буде кінця».
«Сателіти» – книга пошуку сенсів
Андрій Жураківський писав прозові й музичні твори з дитинства. Його перша книжка під дивною назвою «К» вийшла 2003 року. До своїх «Сателітів» Андрій не дожив – минулого року серце 28-річного чоловіка зупинилося. Тому так важливо те, про що сказав у передмові Юрій Андрухович: «Читаючи і перечитуючи цю книжку, мусимо пам’ятати: нам не відома остання воля Автора щодо її текстів. Можливо, він ще збирався щось у них змінювати...».
Степан Процюк, письменник який теж мав нагоду жити й творити в одному з Андрієм Жураківським місті – Івано-Франківську зазначив: «Це був дуже талановитий письменник. Можна по-різному називати цю прозу – з елементами містики, чи «магічна», чи – «ірреальна», але елемент витворювання абсолютно власного світу, паралельного до реальності, елемент містичності, пошуків сакрального сенсу – все це присутнє у його як і більшій повісті «Сателіти», так і в його коротких оповіданнях, які мають часто дуже несподівані розв’язки. І мені здається, що книжка Андрія Жураківського належить до того типу книг, де автор витворює чи намагається витворити свій власний світ, свою власну державу із її законами, які не подібні до законів реальності, з її фантазіями, з її якимись власними ієрархіями, відповідями на одвічні філософські питання. Андрія Жураківського дуже цікавлять питання сенсу, питання екзистенційні, питання життя і смерті. І власне цей екзистенційний тягар питань є дуже прикметним для книжки «Сателіти». Будь-що, що я не скажу, що би не сказав хтось інший – критик чи інші читачі його книжки, – це буде все одно блідою копією того, що було написано. Тут є єдина рада – читати цю книгу, яка варта того, щоб читати її і думати над нею».
Барвиста мозаїка слів, яким автор «Сателітів» творить багато різних світів, лишається незмінною – тепер назавжди. Ні білої, ні чорної барви не додати, не відняти. Але варто погодитися з Юрієм Андруховичем, котрий особисто знав Автора, що «нам дуже потрібне це його послання, він мав сказати нам страшенно багато всього – тобто, він покликав нас до розмови і нам від неї вже не відкрутитися, вона триває, їй не буде кінця».