Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:22

У Європи є багато можливостей позбавитися енергозалежності від Росії, бракує лише волі – німецький експерт


Марія Щур Прага, 25 квітня 2008 (RadіoSvoboda.Ua) – За прогнозами Європейської комісії, до 2030 року Європейський Союз імпортуватиме до 70% енергоносіїв, переважно з Росії та країн Близького Сходу. Що робить, і що має зробити Європа для того, щоб не потрапити і в політичну залежність від цих країн у майбутньому? Думками про це у розмові з Радіо Свобода поділився німецький енергетичний експерт Саша Мюллер-Креннер.

Саша Мюллер-Креннер: Коли ми опинилися перед зростанням геополітичних важелів таких країн, як Росія, які постачають енергоносії та використовують своє монопольне становище та зростаючі ціни для того, щоб збільшити свій вплив у політичній сфері, то очевидним рішенням було б об’єднання споживачів. І перш за все це стосується Європейського Союзу. Необхідною є поява спільної енергетичної політики щодо таких країн як Росія, але і інших. Це означає складні переговори в середині ЄС. Адже відомо, що всі члени ЄС зараз мають двосторонні угоди з російським урядом і «Газпромом». Йдеться не лише про такі країни, як Німеччина під орудою Ґергарда Шредера. Анґела Меркель робить те саме, трохи не так явно, але це є продовженням тієї самої політики з іншою усмішкою. Але можна навести приклад і Угорщини, яка вирішала продати свою енергетичну галузь «Газпрому», і Австрії, і багатьох інших.

Р. С.: Що, на Вашу думку, могло б змінити політику цих країн, і змусити об’єднатися, щоб проводити спільну політику щодо Росії?

С. М.-К.:
Якщо взяти приклад Німеччину, то вона має привілейовану позицію в стосунках із Росією. Вона має особливо тісні стосунки з російським урядом, вона є в центрі Європи і бачить себе на перетині енерготранзиту, німецькі компанії інвестували в енергетичний сектор Росії, тому в короткотерміновій перспективі виглядає, що Німеччина має великі переваги перед іншими країнами, якщо вона проводитиме цю політику двосторонніх стосунків із Росією в енергетичному секторі. Але, якщо подивитися на ширшу картину, то є багато енергетичних проблем, де Німеччина потребує підтримки сусідів. Зокрема, це стосується протидії кліматичним змінам.

В довготерміновій перспективі це не в інтересах ЄС мати двосторонні стосунки з країною, яка є панівним постачальником газу. І це впливає на іншу сферу стосунків, де ми маємо проблеми з росіянами. Крім того, підхід, який в першу чергу задовольняє інтереси членів ЄС, і вже потім інтереси третіх країн, довів, що він має більший успіх.

Р. С.: Які ще кроки може зробити ЄС, щоб зменшити свою залежність від російських енергоносіїв?

С. М.-К.:
В енергетиці бракує міжнародного законодавства. Тож потрібно більше міжнародних угод. Але тут є суттєві проблеми. Наприклад, Європейська Енергетична Хартія, яка вперше об’єднала євразійський простір і створила законодавчі рамки для торгівлі енергоносіями та інвестицій у цю галузь, і що також дуже важливо, встановила екологічні стандарти, провалилась. Країни, що експортують енергоносії, її просто не підписали, не лише Росія, але і Норвегія. Але я вважаю, що багато елементів Хартії, правила для торгівлі, інвестицій, вирішення конфліктів та екологічні стандарти, мусять увійти до якоїсь іншої угоди. І в ЄС є для цього дві можливості: одна є в контексті вступу Росії до Світової Організації Торгівлі, а друга, в рамках переговорів про нову угоду «Про партнерство і співпрацю». Але для ефективних переговорів знову потрібна спільна позиція.

І, насамкінець, як еколог, не можу не згадати, що більші зусилля потрібні для того, щоб збільшити кількість енергії з відновлюваних джерел. Це також призвело б до зменшення залежності від імпортованих енергоносіїв.
XS
SM
MD
LG