Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:17

Літопис правозахисного руху


Інна Набока Київ, 30 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – 40 років тому, 30 квітня 1968-го року в Москві вийшов перший номер «Хроники текущих событий». Цей непідцензурний інформаційний бюлетень, присвячений порушенням прав людини в СРСР, нелегально видавався активістами правозахисного руху упродовж 15-ти років. Стільки часу не протрималося жодне самвидавське видання.

«Хроніка» збирала і оприлюднювала факти про порушення прав людини і боротьбу проти цих порушень. У виданні регулярно друкувалися звіти про політичні процеси та інформація з політичних тюрем і таборів. Усього було підготовлено 65 випусків обсягом від 20 до 200 сторінок. Це десятки тисяч повідомлень, географія «Хроніки» охоплювала весь Радянський Союз. А от наклад підрахувати неможливо, адже сотні людей передруковували її по всій країні. Принциповою рисою видання був його фактографічний характер, цілковита відсутність оцінок і коментарів. Але цей сухий, безсторонній стиль діяв на читачів сильніше, ніж будь-які пафосні промови.

Серед розділів «Хроніки» була і рубрика «Репресії на Україні»

Випуски «Хроніки» готувалися в Москві, а потім поширювалися у самвидаві. Кореспондентами ставали самі читачі й поширювачі. Імена тих, хто працював над збірками, не оприлюднювалися, адже всі вони наражалися на переслідування КГБ. Ініціатором і першим редактором видання була Наталя Горбаневська. Після її арешту справу продовжила ціла низка активістів правозахисного руху: Анатолій Якобсон, Тетяна Великанова, Сергій Ковальов, Тетяна Ходорович, Олександр Лавут, Юрій Шиханович, Людмила Алексєєва та багато інших. Через постійні арешти склад «редакції» оновлювався дуже часто. Для засудження було достатньо знайдених при обшуку кількох листочків «Хроніки».

Але значення цього унікального видання не вичерпується лише інформаційною складовою. Воно відігравало консолідуючу роль, сприяло взаєморозумінню і взаємодопомозі незгодних з тоталітарним режимом різних напрямків: правозахисників, релігійних дисидентів, учасників національних рухів. Серед розділів «Хроніки» була і рубрика «Репресії на Україні». Колишній політв’язень, член Української Гельсінкської групи Микола Горбаль згадує: «Коли ми в таборі довідалися, що все, що ми передаємо, структурно організовано, то це було дуже приємно… І зараз, коли я працював з архівами Надії Світличної, переконався, що всі ці збірки видано. Це ціла історія на сьогоднішній день…. Ми шукали будь-якої нагоди розказати світу про стан, який був у тій імперії. Як правило, це робилося найкраще з Москви, яка була тоді столицею Радянського Союзу, яка мала іноземні представництва, кореспондентські пункти. І ми дуже вдячні тим москвичам, дисидентам, які передавали все, що ми в таборах писали, всі ті Заяви, Звернення до світової громадськості».

Нині «Хроника текущих событий» вважається найбільш повним і точним джерелом інформації про дисидентський рух і політичні переслідування в СРСР з 1968 по 1983 роки. Але це і вражаюче свідчення мужності і моральної сили сотень людей, які були причетні до цього унікального видання.
XS
SM
MD
LG