Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 21:09

Як, за що і проти кого солідаризуватися трудящим?


Юлія Жмакіна            Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Вашому комп''ютері для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку «завантажити» та вибрати «Save Target As...» або «Зберегти Об''єкт Як...» та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Ведуча: Юлія Жмакіна
Гості Свободи: народний депутат Олег Зарубінський (Блок Литвина) та двічі екс-міністр соціального захисту Михайло Папієв

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)

Юлія Жмакіна: Все почалося першого травня 1886 року. У цей день чикагські робітники організували страйк і демонстрацію з вимогами восьмигодинного робочого дня, вони закінчилося сутичками з поліцією і кровопролиттям. За три роки Паризький конгрес ІІ Інтернаціоналу назвав перше травня Днем солідарності робочих усього світу і запропонував щорічно відзначати його демонстраціями із соціальними вимогами.

Підтримала цей рух і Російська імперія – відкрито відзначила Перше травня 1917. А справжнього розмаху свято набуло у СРСР. Сьогодні у «Вечірній свободі» будемо говорити не про свято, а про зміст. Тема програми: трудящі і права трудящих – хто їх захищає в Україні?

Давайте кваліфікацію дамо, ви себе вважаєте трудящими?
Михайло Папієв
(RadioSvoboda.Ua)
Михайло Папієв: Так, я себе вважаю трудящим. Перш за все, виходячи з того, що трудящий – це людина, яка доходи має від роботи, тобто від оплати праці. Ми живемо на заробітну плату. Тому ми є такі самі трудящі, і наші права треба так само захищати, як і інших громадян України.

Юлія Жмакіна: Чи всі депутати живуть на зарплату – зараз це не тема, звичайно, нашої дискусії. Але пане Зарубінський, у Вас все в порядку з Вашими правами як трудящого?

Олег Зарубінський: Я не знаю, чи все в порядку, але я теж можу сказати, що я відношу себе до трудящих із двох міркувань. Навіть якщо подивитися в широкому сенсі цього слова, то, безумовно, я трудящий, бо все своє життя працюю – працюю в університеті, працюю в парламенті і дійсно працюю. Тобто, я не соромлюся сказати, що я все життя працюю.

Що стосуються вузького розуміння цього слова, то я теж згоден зі своїм візаві. Я є трудящий, оскільки я все своє життя є працівник найманий. Мій роботодавець – це держава, я працював все життя в державних установах, і зараз працюю в державній установі. Хоча я є обраною людиною, обраним депутатом, але я дійсно одержую заробітну плату і, до речі, на цю заробітну платню і живу.

Юлія Жмакіна: Давайте поговоримо про захист прав трудящих. Чи є кому займатися сьогодні цим? Якщо проаналізувати партії, представлені в парламенті, відома інформація, як формуються списки, чиї інтереси відстоюють найбільші партії, зокрема Партія регіонів. Потрапляють фактично туди люди заможні. Наскільки ми можемо говорити, що партії стоять на захисті трудящої людини?

Михайло Папієв: Я думаю, що можна сказати. І я знову ж таки не буду говорити взагалі, а скажу на власному прикладі. Я, як людина, яка працювала двічі міністром праці і соціальної політики, і зараз як народний депутат України, а народний депутат України – це суб’єкт законодавчої ініціативи, тобто я, як законотворець, зараз подав близько 30 законопроектів, у тому числі ті, які стосуються прожиткового мінімуму, трудового кодексу, закону про загальнообов’язкове державне медичне страхування.

Тільки якщо ми врегулюємо законами справжній захист інтересів трудящих, не так, як відбувається воно зараз, бо, бачите, вже фактично два роки Верховна Рада не працює.

Юлія Жмакіна: На розгляді у профільному комітеті у парламенті є безліч законопроектів, які б мали покращити стан людини праці. Зокрема, я знайшла проект закону про оплату праці Прем’єр-міністра, зареєстрований депутатом Нестором Шуфричем. Там передбачено 10 розмірів мінімальної заробітної плати.

Михайло Папієв: Я Вам поясню сутність цього закону. Можна до цього закону ставитися з посмішкою, але я, як фахівець, можу сказати наступне. У нас сама система оплати праці державних службовців врегульована таким чином, що встановлюється посадовий оклад Прем’єр-міністра, а всі інші посадові оклади вираховуються в співвідношенні, тобто у відсотках від посадового окладу Прем’єр-міністра.

Юлія Жмакіна: Тобто не від мінімальної, як у всіх людей?

Михайло Папієв: Ні, це в державні службі. Державний службовець, головний спеціаліст районної державної адміністрації, так само, як і голова районної державної адміністрації, посадовий оклад вираховується як відсоток від посадового окладу Прем’єр-міністра. У Президента України 140% від посадового окладу Прем’єр-міністра.

Юлія Жмакіна: Блок Литвина йшов на вибори (я перечитувала всі програми, і мало хто брався за тему оплати праці), якраз Блок Литвина запропонував перейти на погодинну оплату праці. І я знаю, що законопроект вже розглядається у комітеті. Пане Зарубінський, які Ваші аргументи? Мало хто розуміє суть, чому не місячна, а погодинна оплата.

Олег Зарубінський
(RadioSvoboda.Ua)
Олег Зарубінський: Мабуть, більше, ніж в 90% країн, які ми вважаємо розвинутими, якраз є такий параметр, як погодинна оплата. У всякому разі, ця форма оплати праці є більш справедливою. Можна дискутувати з приводу того, що будуть певні складнощі при нарахуванні, але давайте відверто скажемо, що в Європейському Союзі є погодинна оплата праці.

Юлія Жмакіна: Це означає, що українці будуть більше отримувати чи менше, ніж зараз?

Олег Зарубінський: У законопроекті, який я подав, формулюється таким чином, що мають регулювати норми не тільки місячної, а і погодинний рівень мінімальної оплати праці. Яка це цифра – це має визначатися. Я думаю, що Верховна Рада може визначати це. У всякому разі, ми у своїй передвиборній програмі, і я не соромлюся цього, дійсно записали, що треба досягти 25 гривень – мінімальну оплату праці на годину, в еквіваленті це 5 доларів. Дехто каже, що це багато.

Тому ми в законопроекті, я зокрема, запропонували ввести як феномен нарахування і визначення погодинної поряд із місячною оплатою праці. Я хочу вам аргументувати не стандартно. І зачитую, а потім запитаю Ваших слухачів і Вас, пані Юлія, хто це сказав: «Реформування системи оплати праці необхідно взяти за основу реформ. Для цього ми запропонуємо стимули для виведення зарплат найнятих робітників з тіні. Ми впровадимо новий стандарт – погодинну оплату праці». Хто це сказав?

Юлія Жмакіна: Прем’єр?

Олег Зарубінський: Віктора Андрійович Ющенко. Правильно Ви згадали про Прем’єр-міністра. Так от хочу Вам сказати, що ще за часів, коли перший раз керувала урядом Юлія Володимирівна, теж вели мову про погодинну оплату праці як про ще один державний соціальний стандарт. Я зібрав спеціально всі ці цитати, і коли я буду доповідати в сесійній залі, я все це зачитаю і скажу: «Досить декларацій, давайте реалізовувати свої обіцянки».

Юлія Жмакіна: Але 2008 рік. І потрібна, здається, не лише коаліційна підтримка, а набагато ширше.

Михайло Папієв: Конче необхідно приймати закон про встановлення щорічно розміру мінімальної заробітної плати. І приверну увагу ось до чого. Ця соціальна гарантія стосується в першу чергу і захищає в першу чергу тих людей, які працюють неповний робочий місяць, неповний робочий тиждень або неповний робочий день. Взяти в кількості – це близько 2.5 мільйонів громадян України, які працюють неповний робочий місяць. І ми зобов’язані захистити їх.

Юлія Жмакіна: Чому Ви не лобіювали, якщо це прогресивна система нарахування зарплати, чому Ви не лобіювали, коли Ви були в урядах?

Михайло Папієв: Справа в тому, що в минулому році розглядався закон України про мінімальну погодинну заробітну плату і навіть проголосований був Верховною Радою України, але Ви знаєте, що з квітня Верховна Рада не працювала, Президент закони не підписував.

Є близько тисячі законопроектів, які необхідно приймати. Це стосується не тільки мінімальної погодинної заробітної плати, це стосується взагалі реформи оплати праці. Бо ту заробітну плату, яку сьогодні отримують українські громадяни, коли ми говоримо про якусь європейськість, це соромно таку зарплату отримувати.

Я не підтримую тих економістів, які розказують, що майбутнє економіки України треба будувати і конкурентноздатність її будувати на тому, щоб у нас була невелика оплата праці, тобто на дешевій робочій силі. Абсолютно ні. Треба щоб ми, якщо ми ідемо до Європи, щоб ми будувати майбутнє на дорогій робочій, на кваліфікованій робочій силі.

Юлія Жмакіна: Важко пригадати уряд український, їх уже багато було, який би цього не бажав. І Ви, як урядовець, цього бажали, але все лишається на своїх місцях...

Михайло Папієв: Ну що ж «але»? Минулого року в нас заробітна плата виросла на 40%, порівняно з інфляцією. Візьміть теперішній рік, коли ми маємо 9,7% інфляції. Цей уряд єдине, що зробив, підвищив на 3 гривні пенсію і не вніс закон про зміни до державного бюджету, як вони були зобов’язані це зробити, до 31 березня. І тому люди сьогодні чують по телебаченню одне, ідуть в магазини — бачать абсолютно інше.

Юлія Жмакіна: Давайте про політику трохи далі. Давайте все-таки про прогресивні моменти. Що напрацьовано ще в законопроектах? Завмерли ми в очікуванні чого ще прекрасного для людини трудящої, для людини праці?

Олег Зарубінський: Дійсно, пані Юлія, я з Вами згоден, завмерли в очікуванні. Я з Вами згоден, що треба відійти від політизації тих питань, коли треба говорити про людину праці, про справедливу оплату праці в Україні. Я згоден з тим, що не можна розвиватися, не можна себе називати соціальною державою, як є в Конституції, в той час, коли у нас надзвичайно дешева робоча сила.

У мене є гарний рецепт, як вийти з цього стану завмирання: відкинути всі політиканські проекти, ініціативи, від кого б вони не йшли, а розглянути і проголосувати Трудовий кодекс України, який функціонує, там, по-моєму, тисяча змін, з 1971 року. Уявіть собі, як можна працювати, коли 36 років документу, який визначає трудові відносини.

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG