Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 18:54

Відлуння Великодня у Слові - нові виміри


До весняної України прийшло свято Воскресіння Христового. Щоразу нові виміри цього правічного свята стають приводом замислитися, прагнути до світла й очищення Духом у всеосяжній любові Ісуса. У час перманентної напруженості, коли суспільство потрясають нові виклики та задавнені суперечності і політично-соціальні пертурбації, потреба духовного очищення особливо актуальна. Великодні сюжети у мистецтві, літературі, культурі, - як ті, що накопичені впродовж віків, так і нинішні, нагадують про вічне і проминальне, сьогоденнне і непроминальне. Слухати програму:

Прозвучала українська гаївка, або ж «гагілка» - в різних місцинах цю обрядову пісню називають по-різному. Сьогодні побутування цих пісень стає все непомітнішим. Почути гаївку в «живому» народному виконанні, як це було по селах із майже повсюдно замкненими церквами ще навіть у часи застою та войовничого атеїзму - рідкісне щастя. І все ж почути можна. Хоч здебільшого гаївки стали фольклорним фактом літератури, культури і предметом фольклористичних досліджень.

Сюжети Великодня в теперішній літературі стають рідкісними

Сучасні письменники до теми великодніх містерій вдаються все рідше. Хоч своєрідні духовні «маніфести» й сюжети на тему Христового Воскресіння численні - від анонімних поезій мандрівних поетів і ченців до відомих творів Кирила Туровського, який жив у 12 столітті, до Ігоря-Богдана Антонича чи Ігоря Калинця – тією чи іншою мірою сучасників. Бо ні півстоліття, ні навіть ціле століття часто не є межею між постатями. Щоправда, нині, коли письменницькі шеренги в Україні поділені на «шістдесятників», «сімдесятників», «вісімдесятників», «дев»яностиків», «двотисячників» і «позадесятників», такі штучні межі іноді виглядають чіткішими, ніж частокіл або дротяна огорожа...Проте спільні мотиви творчості за тими віртуальними огорожами часом не губляться. Тому чи не кожен український письменник різних поколінь коли-небудь та звертався у своїй творчості до джерел великодньої лірики.

Найпомітніший філософський підхід до теми Христового Воскресіння простежується, напевно, у поезіях Ігоря Калинця. Він – чи не єдиний із майстрів українського цеху поезій, який зумів за допомогою слова поєднати канву Страстей Господніх і полотно власної долі, вишиваної в часі репресій і тоталітарного режиму. Ті часи ще пам»ятають цілі покоління - коли були перетворені в стайні та склади храми, а святечні містерії відбувалися хіба крадькома. Поезії Ігоря Калинця застерігають і пронизують унікальною силою слова. - Його «Тренос над ще однією хресною дорогою» - то вервечка із намистин болю.

...Можливо, поети й справді є «речниками народу», як прийнято вважати. Можливо, тільки були такими речниками? Можливо, ще будуть?.. У світі теперішніх різких і швидкісних перемін філософська лірика на тему Христового Воскресіня - не головна і не першорядна у творчості вільних письменників, не обтяжених боротьбою за незалежність України чи свою власну незалежність від табірних нар. Напевно, це не так новий «виклик», як щось інше. Якісь виміри духовності все ж існують і в час простої звитяги – боротьби за хліб насущний. Українська культура освоює і цю «цілину».

Потреба збирати окрушини традиційних дійств

А про те, як освоюються давні традиції сьогоденням – у розмові колеги , кореспондентки радіо Свобода – Богдани Костюк та тернопільської письменниці, лауреата Першого всецкраїнського літературного конкурсу «Золотий Лелека», етнографа Терези Проць:

Б. Костюк: «Пані Терезо, Великдень – велике гарне, світле християнське свято. Чи висвітлюється воно у сучасній українській літературі, і чи взагалі потрібна християнська література, особливо для молоді?

Т. Проць: У Європі вже давно є така практика – що з‘являються дуже гарні твори художньої літератури, яка несе у собі духовний потенціал. Ця література популярна – для дітей, для молоді, - така, яка щось дає для душі. І я думаю, що в Україні варто було б, щоб ми мали таку літературу.

Б. Костюк: Де і як відзначали Великдень? Чи відзначаються ці свята зараз?

Т. Проць: У 1989 році, коли я приїхала у Тернопіль, тут утворилося гарне фольклорно-етнографічне молодіжне товариство «Вертеп». Ми по дрібочках збирали традиції святкування християнських свят по наших селах.Це така багатюща скарбниця! У кожному селі є своя особливість святкування. Було б гарно, якщо би ми мали хоча б якісь такі збірники, як у кожному регіоні святкують свято. Щоб це не були перевидання Олекси Воропая – а те, що якісь фольклорні колективи у різних регіонах позбирали і відтворили.»

Надія Степула: Щодо відтворення сюжетів Христового Воскресіння у збірниках і книгах, то кілька таких помітних видань існує. Слід пригадати, що ще в минулому столітті – у 1968 році в Римі видавництво Отців Василіян випустило в світ книгу «Великодні дзвони. Антологія новішої української великодньої поезії». Тут вміщені і гімни та пісні з великоднього богосмлужіння, і також могутній пласт поетичних творів. - Поезії Олеся Бабія, Михайла Вереса, Олекси Веретенченка, Віри Вовк, Олександра Олеся, Миколи Зерова, Михайла Ореста, Івана Франка, Тараса Шевченка, Юрія Федьковича і багатьох інших.

«Антологію української релігійної літератури» упорядкував відомий український письменник і перекладач із Мюнхена, лауреат Шевченківської премії Ігор Качуровський. «Слово Благовісту» уклав професор, доктор філології Тарас Салига . У його Антології вперше зібрані твори духовного плану від найдавніших часів до кінця минулого століття.

(Звучить фрагмент давньої гаївки «Ой нумо, нумо, заплетімо шума»)

Великодні дзвони благословляють усіх срібним передзвоном, а Свято Христового Воскресіння кожній людині дарує свою маленьку істину, своє окремішнє пізнання, очищення і світлу надію на прийдешність. У кожному вимірі людського життя залишаючи благодатний запрас цього цілющого світла...

(Звучить фрагмент пісні з Великоднього Богослужіння - «Дзвонять дзвони величаво»)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG