Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:46

Свято Ізраїлю. 60-річчя державності


Віталій Портников, оглядач 8 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – На святкування 60-річчя незалежності Ізраїлю приїхали керівники багатьох держав, відомі діячі культури. Для них це, швидше, звичайна протокольна подія. А для звичайних ізраїльтян – знайоме свято, яке можна провести на пікніку в одному з національних парків. Ніякого дива, це ж не перша країна, яка святкує День незалежності!


Однак так було зовсім не завжди. 60 років тому, коли перший прем’єр-міністр цієї країни Давид Бен-Гуріон проголосив створення Ізраїлю, в його життєздатність не вірили навіть деякі лідери сіоністського руху. Небезпек і справді було чимало.

Треба було вистояти у військовому протистоянні з арміями арабських країн, які ніяк не могли погодитися із появою на Близькому Сході єврейської держави. Треба було знайти притулок для сотень тисяч, якщо не мільйонів репатріантів із цілого світу. І треба було на практиці довести, що євреї, які втратили свою останню державу ще за часів античності, є народом, здатним до державотворення, до побудови ефективної державної машини, ефективної економіки, соціальної системи. І, звичайно, створення сучасних збройних сил – без них оточена недоброзичливцями держава не проіснувала б і тижня.

Не тільки власні солдати і поліцейські, але й власні злодії і повії

Бен-Гуріон напівсерйозно, напівжартома говорив про країну, в якій мають бути не тільки власні солдати і поліцейські, але й власні злодії і повії.


Сьогодні, через 60 років після знаменного засідання Національної Ради у Тель-Авіві, в Ізраїлі все це є. І свої політики, і свої поліцейські, і свої злодії, і свої солдати, і свої повії, і свої поп-ідоли, і свої герої, і свої зрадники... Навіть на святковому постері найбільш визначних ізраїльтян, намальованому художником часопису «The Jerusalem Report», поруч із Бен-Гуріоном або нинішнім президентом країни Шимоном Пересом можна побачити і вченого Мордехая Вануну, який зажив собі недоброї слави тим, що виказав світу ізраїльський ядерний проект. І співачку Дану Інтернешенел, яка уславила країну перемогою на Євробаченні, однак викликала негативні емоції у релігійної частини суспільства тим, що до цієї перемоги була чоловіком... А що – все як у нормальній країні! Цього і бажав Бен-Гуріон, про це й мріяли батьки-засновники Ізраїлю?

Про той образ країни, який складався у їхній уяві 14 травня 1948 року ми, напевне, можемо тільки здогадуватися. Ізраїль проголошували соціалісти — а між тим час владно висловився за ринкову економіку. Перші поселенці займалися насамперед сільським господарством — а сьогодні Ізраїль відомий розвитком високих технологій. Головним завданням армії була боротьба із зовнішньою агресією — а сьогодні із більшістю сусідніх держав підписано мирні угоди і встановлено дипломатичні відносини, проте є інша загроза, пов’язана із тероризмом.

Ізраїль мав стати насамперед єврейською національною державою, однак сьогодні існує питання адаптації до життя в цій державі сотень тисяч ізраїльських арабів – не палестинців, які тяжіють до створення власної держави на територіях Смуги Гази та Західного берегу річки Йордан, а саме ізраїльських арабів, що мають бути лояльною національною меншістю і вже зараз створюють власні партії і обирають депутатів до кнесету.

Сіоністський експеримент є повчальним для кожного народу

Однак всі ці зміни насамперед свідчать, що життя не стоїть на місці. І після проголошення держави запорукою її збереження є вчасно реагувати на зміни, пристосовуватися до них, не боятися ризикувати.

Сіоністський експеримент є повчальним для кожного народу, який починає державотворення з чистого аркушу. Однак головним є питання, чому саме вчитися? Наполегливості, вмінню вистоювати у труднощах і не втрачати оптимізму навіть у трагічні часи? Патріотизму, який дав можливість створити сучасну націю з людей, які приїхали на Близький Схід із різних країн світу і мали порозумітися в непростих умовах перманентного військового конфлікту та економічних криз?

А може, краще все ж таки вчитися реалізму? І здатності змінюватися? Якщо б не цей реалізм, не розпочався б мирний процес, що дозволив порозумітися із сусідами і підійти до вирішення палестинського питання. Ізраїльтяни думали б не про нанотехнології, а виключно про дотації для колективного сільського господарства. І патріотичних мотивів шукали б у далекій історії, а не у останніх десятиріччях побудови держави. І тоді це був би зовсім інший Ізраїль.
XS
SM
MD
LG