Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:00

«Золота доба Катерини ІІ» та українське питання


Сергій Грабовський Рефератами, присвяченими «Золотій добі Катерини Другої», переповнений російський Інтернет, саме так звуть час правління цієї імператриці сучасні історики, письменники, кінематографісти та поети. Та й політики Російської Федерації не забувають віддати шану Катерині Великій. Слухати програму:

«Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитись з ними на такій же основі було б більше, ніж помилкою, можна сказати певно - безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись, неначе вовки на ліс. Приступити до цього буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...”

(з настанови Катерини ІІ князеві В’яземському при вступі його на посаду генерал-губернатора, 1764 рік).

«За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки і виконання законів-повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий наш довірений в нашу відсутність.

Запорізькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові. З огляду ж на надмірні та надзвичайні витрати, що при цьому званні мають бути, наймилостивіше надаємо йому, графу Румянцеву, зверх належної на його чин платні, з тамтешніх прибутків по 4000 рублів харчових грошей на рік та на генерал-губернаторський уряд село Кучерівку Кучерівського відомства з належними до нього селами й хуторами та село Серединну Буду”.

(з указу Катерини ІІ про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії, 1764 рік)

«Для певного і правильного одержання казенних прибутків у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, щоб запобігти всяким втечам і обтяженню поміщиків і інших сільських жителів, кожному з поселян залишитися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ревізією, за винятком тих, які відлучилися до оголошення цього нашого указу. На випадок же втеч після оголошення цього указу діяти за загальними державними постановами”.

(з указу Катерини ІІ про остаточне закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні, 1783 рік).
Два виміри катерининського часу

Катерина ІІ
(public domain)
Воно й справді наче так: адже Російська імперія за 34 роки правління цієї імператриці приєднала величезні території у Європі, взявши участь у трьох поділах Речі Посполитої, завоювавши Північне Причорномор‘я, анексувавши Кримське ханство, взявши під опіку Східну Грузію, ба, навіть ствердившись у Північній Америці. Росія стала одним із чільних гравців на геополітичній арені, визначною військовою й економічною потугою. Ба більше: за все XVIII століття в Росії було надруковано 9500 книг, з яких близько 85% припадає на царювання Катерини II. Отож не дивно, що чимало люду не лише в сучасній Росії, а і в Україні вважає, що варто пам‘ятати добром та шанувати публічно цю визначну державну діячку.

Проте існує й інша думка, корені якої сягають доби самої Катерини ІІ, - думка, яка існувала і в Росії, і в Україні, і в Західній Європі. І вона також має під собою не менші, якщо не більші підстави. Адже доба Катерини Великої (таке ймення плюс звання “Матері Вітчизни” підніс їй за життя призначений нею ж імперський Сенат) – це доба тотального закріпачення селянства, коли статус кріпака де-факто вже не відрізнявся від статусу раба. У тодішніх «курантах», як звалися газети, можна було прочитати численні оголошення щодо продажу кріпосних душ, чи сім‘ями, а чи вроздріб. Знущання власників із своїх селян, аж до вбивств, були нормою. Водночас то були «золоті часи» для дворянства, яке, на відміну від доби Петра І з обов‘язковою службою державі, одержало право служити на власний розсуд – чи у війську, чи на цивільній службі, - або взагалі не служити. Але служити було вигідно: імператриця масово дарувала дворянам землі та селян на загарбаних територіях. Буйним квітом ряснів фаворитизм: своїм численним коханцям та їхнім рідним Катерина ІІ щедро надавала привілеї, давала в управління цілі губернії та крізь пальці дивилася на їхнє хабарництво та розкрадання казенного майна.

Крім того, Катерина ІІ, яка листувалася з Вольтером та Дідро і прагнула мати імідж «освіченої монархині», водночас жорстоко розправилася з першими російськими дисидентами Новиковим та Радищевим. І не випадково потім Олександр Пушкін наголошував, що голос обдуреного Вольтера не врятує імені Катерини ІІ від прокляття Росії.

Таким був інший бік правління Катерини ІІ в Російській імперії. Це загальні, так би мовити, характеристики цього часу, та не забуваймо: щодо України та ряду інших загарбаних імперією країн цариця мала спеціальну програму дій, що полягала в їхньому упокоренні та асиміляції. Тож детальніше подивімося на реалізацію імператрицею програми приборкання норовливої Малоросії.

Як імперія укоськувала Гетьманщину і Слобожанщину

Уже на третій рік свого правління Катерина ІІ змусила гетьмана Кирила Розумов¬сь¬кого зректися булави, а через вісім місяців скасувала і саму посаду гетьмана. Того ж року імператриця наказала стратити онука генерального бунчужного мазепинських часів підпоручника Василя Мировича, який на чолі загону солдатів захопив Шліссельбурзьку фортецю і намагався проголосити імператором Івана VI.

Максим Залізняк
1765 року імператриця ліквідувала полковий устрій на Слобожанщині і створила там Слобідсько-Українську губернію. 1768 року вона розпорядилася за-арештувати всіх учасників Коліївщини на чолі з Іваном Гонтою та Максимом Залізняком, Гонту стратити, а Залізняка заслати на каторгу до Нерчинська у Сибіру. Тоді ж Катерина наказала довічно ув’язнити митрополита Ростовського і Ярославського Арсенія Маціє¬вича (за походженням – волинського шляхтича) за його про¬тес¬ти проти конфіскації державою монастирських маєтностей.

1775 року за наказом Катерини російська армія зруйнувала Запорозьку Січ на ріці Підпільній. Кошовий суддя Павло Головатий та військовий писар Іван Глоба були заслані до Сибіру, кошовий отаман Петро Калнишевський – на Соловки, а само слово «запорожці» було заборонено. Після руйнування Січі Катерина роздала близько 4 мільйонів десятин земель Війська Запорозького своїм фаворитам. Нові землевласники на місці козацьких господарств фер-мерського типу запроваджували латифундії, засновані на праці кріпаків.

1778 року за наказом цариці з Криму, окупованого російською армією, до Північного Приазов’я були депортовані 40 тисяч вірмен, греків та болгар. 1781 року Катерина ліквідувала полковий устрій і на території Гетьманщини, натомість запровадила там Малоросійське генерал-губернаторство із загальноім-перським адміністративним устроєм.

Іншими словами, Катерина ІІ насильницьки перервала органічний розвиток Гетьманщини та інших українських земель, які входили до Російської імперії, де вже існував своєрідний шляхетський парламент – Генеральні збори, де останній гетьман Кирило Розумовський вів мову про загальну освіту для всіх суспільних станів, де розвивалася інтегрована із Західною Європою ринкова економіка, де, зрештою, існувало місцеве самоврядування, засноване на Магдебурзькому праві та власних правових традиціях. Зміни зводилися до підганяння більш розвиненої України до загальноімперського рівня, до різкого звуження сфери побутування товарно-грошових стосунків та запровадження напівнатурального поміщицького господарства.

Принагідно: саме за часів Катерини ІІ було завершене знищення власної української фінансової системи, створеної ще за Богдана Хмельницького та модернізованої за Петра Дорошенка та Івана Мазепи. Ще за владарювання Петра І було ліквідовано державну Скарбницю Гетьманщини, примусово вилучено з обігу українські й іноземні монети, натомість в обіг випущені російські монети нижчої якості. Остаточно процес ліквідації українських фінансів був завершений 1774 року.

Та головне з того, що зробила Катерина ІІ на українських землях, - це впровадження там кріпаччини у всій її повноті. Ось як був зроблений вирішальний у цьому плані крок.

Закріпачення України і його історичні наслідки

Пік активності Катерини ІІ щодо України припав на 1783 рік. 19 квітня во¬на видала маніфест про приєднання Криму до Російської імперії. 14 травня її указом на Лівобережжі було запроваджено кріпацтво, яке там було скасоване ще під час Хмельниччини. 9 липня за наказом імператриці на Лівобережжі були розформовані козацькі полки. Тоді ж викладання у Києво-Могилянській академії було переведено на російську мову, а через два роки українська мова була заборонена в школах і в церкві. Ще 1769 року за ініціативи Катерини Києво-Печерській лаврі було заборонено друкувати букварі українською мовою, а ті, що вже були у населення, підлягали вилученню.

Прапори Чорноморського війська
(public domain)
1786 року Катерина провела секуляризацію церковних земель, тим самим підірвавши основу незалежності церкви від держави. 1791 року вона остаточно закріпила так звану «межу осілості» єврейського населення, обмеживши проживання євреїв на території Російської імперії білоруськими та польськими землями, Правобережжям та Полтавською і Херсонською губерніями. 1792 року Катерина розпорядилася переселити Чорноморське козацьке військо, сформоване з колишніх запорожців, із земель між Бугом і Дністром на Кубань. 1795 року вона ліквідувала на Правобережжі греко-католицьку церкву та ініціювала примусове навернення греко-католиків на православ’я.

Останніми значними військово-політичними акціями Катерини ІІ стали ІІ і ІІІ поділи Польщі, в результаті яких Російська імперія, серед іншого, захопила Правобережжя та Волинь.

Ось так. Насильницьке переселення народів чи їхніх частин, державний антисемітизм, нищення української (і не тільки української) культури, терор проти інакодумців в останнє десятиліття правління, зрештою, намагання силою придушити європейську революцію з її гаслами свободи, рівності та братерства, - все це доба Катерини ІІ. Вона на загал продовжувала політику Петра І: модернізація війська та державного апарату без модернізації соціуму та економічних відносин; загарбання нових земель замість раціонального облаштування тих, що вже є; одне слово, екстенсивний шлях розвитку, а не інтенсивний, ба більше – знищення чи притлумлення всього, що могло спричинитися до реальної, а не позірної європеїзації Російської імперії.

Та все ж головне тут – закріпачення, а якщо реально, враховуючи можливість продажу людських душ, - обернення в рабський стан більшості українців.

У другій половині ХІХ століття визначний російський мислитель Олександр Герцен – той самий, котрий вважав, що «історію Катерини ІІ при дамах читати вголос не можна», стільки в ній бруду та розпусти, - так от, Герцен вважав, що саме у ту добу, які інші звуть «золотою», була унеможливлена перспектива співжиття України та Росії в одній державі, навіть якщо ця держава і буде демократичною:

«Що буде, коли Україна, яка пам‘ятає всі утиски з боку москалів: і кріпацтво, і рекрутчину, і безправ‘я, і грабунки, і батіг, не захоче бути з Московією? На мою думку, питання це розв‘язується дуже просто. Україну треба в такому випадку визнати вільною і незалежною країною, і судячи по тих стражданнях які вона отримала від нашого деспотизму, можемо чекати, що при першій можливості Україна відійде від нас».

Так воно і сталося – перший раз у 1917-18 роках, удруге – у 1990-91-му. Хоча сьогодні в Росії ці слова Герцена, схоже, геть забули, бо ж знов і знов ведуть мову про «золоту добу Катерини», наче спільну для всіх східних слов‘ян.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG