За офіційною версією, Богородицька фортеця була заснована за наказом царів Івана і Петра Олексійовичів 1688 року, щоб стати російським форпостом у кримських війнах. Однак сучасні дослідники сходяться на тому, що твердиня має набагато довшу історію, адже постала не на порожньому місці, а там, де раніше було стародавнє козацьке містечко Самарь.
Деякі науковці припускають: козаки тут оселилися теж не першими, вже в XIV столітті, за часів монголо-татарського панування, цю місцину займали так звані «бродники», яких вважають нащадками давнього племені уличів.
На території пам’ятки виявили унікальні артефакти
Попри численні археологічні експедиції, фортеця як пам''ятка історії й архітектури ще донині повністю не досліджена. Найдавніші знахідки на її території датовані кінцем XIV століття – це золотоординські гроші. Серед цікавих артефактів – натільні хрести, які дають підстави історикам зробити висновок щодо віросповідання населення, залишки зброї та обмундирування, вісім каблучок-печаток, на одній з яких викарбуваний власне план укріплення самого містечка Самарь. Знайдено також цілу низку торговельних пломб, що свідчать про жвавий товарообіг із містами Європи та Сходу.
Торгівля, торговельні зв’язки – одна із найпримітніших сторінок історії твердині, зазначає лідер козацької організації «Нова Січ», один із оборонців пам’ятки Сергій Зінуков: «Тут сходилось два торговельні шляхи – річкою Самарою і сушею. З іншого боку, на місці сучасної Одинківки стояв татарський форпост, із цього боку – козацький форпост. Торгівля, справді, була потужною, про що свідчать дослідження. Були знайдені унікальні речі, дорогий крам, що привозився для багатих людей – італійські тканини, китайські тканини…».
На території фортеці було знайдено багато жіночих прикрас татарського походження. Це означає, кажуть дослідники, що, повертаючись з походів на Крим, солдати привозили із собою бранок і робили їх своїми дружинами. Крім того, розкопки самого поселення довели: містечко було досить значним за розмірами – з дерев`яно-земляною фортецею, митницею при перевозі через Самару та церквою. Але 20 тисяч знахідок дають можливість відтворити тільки основні віхи розвитку місцини, в її літописі, кажуть дослідники, ще чимало «білих плям».
Доля фортеці досі не визначена
А втім, сучасні історики впевнені: пам’ятка не тільки потребує подальшого вивчення, а й популяризації. Мало хто у Дніпропетровську, навіть серед мешканців прилеглих мікрорайонів, знає про її існування.
Доктор історичних наук, професор Дніпропетровського національного університету Ірина Ковальова каже: починати просвітницьку роботу треба з молоді: «Про те, що поруч з нами, в межах міста, є залишки такого унікального поселення, як козацьке містечко Самарь, і тут же фортеця, що була опірною в боротьбі за південь степової України, треба знати. І я думаю, що школярам тут бувати дуже корисно».
Готуючись до Євро-2012, про унікальну пам’ятку нарешті згадала й міська влада. До неї хочуть прокласти один із туристичних маршрутів для іноземців, однак перед тим територію фортеці треба впорядкувати, бодай очистити від сміття.
Не визначеним досі лишається і сам статус твердині – люди, яким небайдужа доля пам’ятки, вболівають за створення на її території історико-археологічного заповідника, що дасть змогу «законсервувати» все те, що вціліло. А втім частина краєзнавців стоїть на іншому – навколо пам’ятки пропонують звести об’єкти інфраструктури, поставити містечко майстрів народних промислів, а на самій території – організувати майданчик для етнофестивалів. Так можна було б заробляти кошти на подальші дослідження фортеці.
Деякі науковці припускають: козаки тут оселилися теж не першими, вже в XIV столітті, за часів монголо-татарського панування, цю місцину займали так звані «бродники», яких вважають нащадками давнього племені уличів.
На території пам’ятки виявили унікальні артефакти
Попри численні археологічні експедиції, фортеця як пам''ятка історії й архітектури ще донині повністю не досліджена. Найдавніші знахідки на її території датовані кінцем XIV століття – це золотоординські гроші. Серед цікавих артефактів – натільні хрести, які дають підстави історикам зробити висновок щодо віросповідання населення, залишки зброї та обмундирування, вісім каблучок-печаток, на одній з яких викарбуваний власне план укріплення самого містечка Самарь. Знайдено також цілу низку торговельних пломб, що свідчать про жвавий товарообіг із містами Європи та Сходу.
Торгівля, торговельні зв’язки – одна із найпримітніших сторінок історії твердині, зазначає лідер козацької організації «Нова Січ», один із оборонців пам’ятки Сергій Зінуков: «Тут сходилось два торговельні шляхи – річкою Самарою і сушею. З іншого боку, на місці сучасної Одинківки стояв татарський форпост, із цього боку – козацький форпост. Торгівля, справді, була потужною, про що свідчать дослідження. Були знайдені унікальні речі, дорогий крам, що привозився для багатих людей – італійські тканини, китайські тканини…».
На території фортеці було знайдено багато жіночих прикрас татарського походження. Це означає, кажуть дослідники, що, повертаючись з походів на Крим, солдати привозили із собою бранок і робили їх своїми дружинами. Крім того, розкопки самого поселення довели: містечко було досить значним за розмірами – з дерев`яно-земляною фортецею, митницею при перевозі через Самару та церквою. Але 20 тисяч знахідок дають можливість відтворити тільки основні віхи розвитку місцини, в її літописі, кажуть дослідники, ще чимало «білих плям».
Доля фортеці досі не визначена
А втім, сучасні історики впевнені: пам’ятка не тільки потребує подальшого вивчення, а й популяризації. Мало хто у Дніпропетровську, навіть серед мешканців прилеглих мікрорайонів, знає про її існування.
Доктор історичних наук, професор Дніпропетровського національного університету Ірина Ковальова каже: починати просвітницьку роботу треба з молоді: «Про те, що поруч з нами, в межах міста, є залишки такого унікального поселення, як козацьке містечко Самарь, і тут же фортеця, що була опірною в боротьбі за південь степової України, треба знати. І я думаю, що школярам тут бувати дуже корисно».
Готуючись до Євро-2012, про унікальну пам’ятку нарешті згадала й міська влада. До неї хочуть прокласти один із туристичних маршрутів для іноземців, однак перед тим територію фортеці треба впорядкувати, бодай очистити від сміття.
Не визначеним досі лишається і сам статус твердині – люди, яким небайдужа доля пам’ятки, вболівають за створення на її території історико-археологічного заповідника, що дасть змогу «законсервувати» все те, що вціліло. А втім частина краєзнавців стоїть на іншому – навколо пам’ятки пропонують звести об’єкти інфраструктури, поставити містечко майстрів народних промислів, а на самій території – організувати майданчик для етнофестивалів. Так можна було б заробляти кошти на подальші дослідження фортеці.