Більшість жертв Голодомору були діти

5 років тому експедиція трималися лише на ентузіазмі, а з боку як центральної, так регіональних влад відчувала лише неприязнь і навмисно влаштовані проблеми. Про жалюгідний стан жертв поховань у 2003 році інформували усі рівні чиновників. За державні гроші не був встановлений ні один хрест на місцях поховань...

Учасники експедиції, якою керувала лікар Анна Семенюк, побували в Херсонській, Миколаївській, Одеській, Вінницькій, Кіровоградській, Черкаській, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Донецькій, Полтавській, Чернігівській, Житомирській, Київській областях і Криму. Скрізь до них долучались місцеві краєзнавці, допомагали прості люди і монастирські згромадження.

За словами Анни Семенюк, 70% жертв Голодомору становили діти. І підтвердженням цьому є архівні матеріали про шкільництво 1934-1935 років, коли в більшості сіл, які пережили голод, були зачинені школи. Результатом експедиції є численні виступи її учасників у парламенті, в Кабміні, опубліковані статті та інтерв’ю, а ще більше матеріалів у папках. Днями учасники експедиції за власні гроші видали брошуру «Слідами голодоморів і репресій». А це лише 50 сторінок і півтисячний тираж, що аж ніяк не охоплює весь спектр зібраної інформації.

За словами Анни Семенюк, яка є членом державного оргкомітету зі вшанування жертв Голодомору, Львівська обласна адміністрація та львівська мерія ще й досі не зробили список людей, які були переселені з місць Голодомору на Львівщину (а це доручення Президента). Серед тих, хто був переселений, чимало працівників НКВС. На її звернення щодо цього питання чиновники надсилають лише відписки, яких вона має 20.

Заступник голови Львівської ОДА з гуманітарних питань Тарас Батенко тим часом повідомляє, що сьогодні зібрані свідчення людей, які пережили голод, таких близько 1000. Однак серед них більшість працювали в органах НКВД. «Ми зараз матеріали розшифровуємо і передамо в Інститут Національної пам’яті»,– стверджує чиновник.

У 40-х роках у Західну Україну на проживання вислали тисячі працівників НКВС. Чимало з них були з родин, де рідні померли від голоду. У Галичину направляли на роботу фельдшерами і освітянами вихідців із сіл, де був великий голод. У брошурі наведені порівняльні таблиці смертності по селах, матеріали про злодіяння енкаведистів, зроблений аналіз різних архівних даних про жертв репресій.