Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:55

Битва за Київ


Інна Набока Київ, 19 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Травень у Києві – завжди найкраща пора. Та цього року до буяння зелені та каштанів додалися ще й барви сотень наметів і прапорів. Це у битву за крісло столичного мера вступили чи не всі наявні в країні політичні сили.

Київ заполонила передвиборна стихія. Не можна і кроку ступити, щоб тобі до рук не увіпхнули купу розкішних буклетів із привітними обличчями претендентів на мерську посаду та їхніх бойових команд. Ті ж таки обличчя посміхаються до нас із тисяч білбордів і сиплються з переповнених поштових скриньок. Один кандидат навіть надіслав голографічне привітання до Дня Перемоги, де, залежно від кута зору, можна побачити то взяття Рейхстагу, то його власний портрет. А днями на майданчику біля станції метро в одному зі спальних районів міста я нарахувала 24 намети різноманітних політичних сил.

Та попри весь цей «розгул демократії» здається, що ще ніколи кияни не ставилися до виборів так байдуже. Не чути суперечок у маршрутках і на майданах. А бурхлива виборча кампанія сприймається хіба що як непоганий спосіб підробити.

Іще одна цікавинка нинішньої «битви за Київ» – великі розбіжності у рейтингах кандидатів залежно від того, хто проводить соціологічне опитування. Як то кажуть, хто платить, той і замовляє музику, чи то пак результати опитувань. Так що зорієнтуватися у дійсному стані речей дуже складно. Єдине спільне у всіх опитуваннях – це 30% мешканців міста, які зі своїм вибором не визначилися.

Зазирніть у дзеркало

Як же вирішити, за кого голосувати? Зазвичай фахівці радять знайомитися з кандидатами і виборчими списками партій і блоків, вивчати їхні програми.

Але нинішні вибори тим і прикметні, що всі кандидати обіцяють золоті гори та змагаються в популізмі, не дуже обтяжуючи себе економічним обґрунтуванням своїх обіцянок. І практично у всіх виборчих списках присутні особи з досить сумнівними репутаціями.

Тож не дивно, що мешканці столиці, хіба що за винятком стійких прибічників мера нинішнього, розгублені. Дається взнаки і розчарування у своїх недавніх політичних кумирах.

А ще, схоже, кияни все більше налаштовані покладатися на себе і все менше розраховують на владу, якого б кольору вона не була. Тому можна очікувати, що багато хто зовсім не піде на виборчі дільниці, а віддасть перевагу весняним «польовим роботам», відпочинкові на природі чи культурним принадам Дня Києва.

Кажуть, що ті, кого ми обираємо, це завжди в певному сенсі дзеркало самих виборців. І якщо нам не дуже подобається те, що ми там бачимо, навряд чи в цьому винне саме лише скло.

XS
SM
MD
LG