Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 03:02

Львівські безпритульні продають журнали, мерія проект не підтримала


Галина Терещук Львів, 19 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Майже 50% безпритульних людей втратили своє помешкання через конфлікти у родинах або ж квартирні махінації, здебільшого рідних. Ці люди відкинуті суспільством. Ïхні заробітки – пляшки, макулатура, прибирання вулиць чи ринків, а ще віднині у Львові вони можуть продавати вуличний журнал «Просто неба».

Продавати соціально-культурний журнал «Просто неба» у перший день зголосились 8 бездомних осіб. Ціна вуличного видання 3 гривні, половину з цієї суми заробляє той, хто продає. Тираж щомісячного журналу – 2 тисячі. Водночас бездомна особа привертає увагу суспільства до проблем безпритульності, а ще – не просить милостиню, а заробляє своєю працею.

За словами редактора журналу Мар’яни Сохи, «ці люди не підуть на звичайну роботу, бо після вулиці їм це складно зробити. Для таких людей треба дати час на стабілізацію, реабілітацію, щоб вони заробляли, як уміють».

Серед 8 безпритульних, які уже почали продавати журнали і мої співрозмовники. Олексій приїхав у Львів із Санкт-Петербурга, де рідні шляхом махінацій забрали у нього житло. Зараз він серед 20 бездомних мешкає в спільноті «Оселя».

«Спершу буде важко щось продати, бо люди не поінформовані про наш журнал, але коли буде більше продавців, то купуватимуть. Коли я бомжував, я збирав пляшки, макулатуру, металолом, люди давали гроші, так і жив. А зараз бачу можливість, що можу заробити реально», – тішиться Олексій.

Інша співрозмовниця, 42-річна Ірина з чоловіком втратили квартиру у Львові. «У чоловіка забрали хату обманом. Живемо в селі. Продавати газети можемо у центрі, на Привокзальній, і люди знатимуть про проблеми бездомних», – говорить вона.

Мерія Львова не підтримала проект для безпритульних

Скільки саме в Україні, зокрема на Львівщині, безпритульних людей, ніхто достеменно не знає. Середній вік такої особи – 35-45 років. Раз у тиждень ці люди мають безкоштовний обід біля Порохової вежі, а щодня в «Оселі» упродовж 3 годин можуть помитись, підстригтись і переодягнутись.

Керівник громадської організації «Спільнота взаємодопомоги «Оселя» Олеся Саноцька змалювала соціальний портрет львівського безпритульного так: «Передусім це щось надламане всередині, втрачена віра, що я людина і варта поваги, і великий жаль та біль, через що вони п’ють, вживають наркотики, і цим хочуть привернути до себе увагу».

Вуличний журнал «Просто неба» – другий проект в Україні, такий журнал виходить лише в Одесі. Однак львівська міськрада відмовила ініціаторам проекту допомогти у фінансуванні. І це при тому, що у Львові лише невеликий притулок, на 20 осіб, для бездомних. Ініціатори щомісячного журналу знайшли гроші лише на перший номер видання.

У світі такі газети дуже успішні уже впродовж 15 років. Безпритульні особи мають можливість бодай щось заробити на життя і зробити маленький крок, щоб повернутись до нормального життя. Як стверджують фахівці, на реабілітацію бездомної людини потрібно удвічі більше часу від того, який вона пробомжувала. Однак ніхто не застрахований від того, що може опинитись на вулиці.
XS
SM
MD
LG