Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 03:50

Банальна попса і політика – ось вам і все «Євробачення»?


Зиновій Фрис Прага, 23 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – У суботу в сербській столиці відбудеться фінал одного з найпопулярніших телевізійних шоу континенту – 53-й пісенний конкурс «Євробачення». Якщо понад півстоліття тому змагалися представники лише семи країн, то зараз це десятки країн Європи, включно з центрально-східними і кавказькими. Та, попри збільшення кількості країн-учасниць, цьому пісенному конкурсові все ще властиві банальна попса та заполітизованість, вважають оглядачі.

Ірландія вислала цього року на конкурс ляльку-індика – телезірку і фаворита ірландської молоді “Dustin the Turkey”. Та ще й із піснею, яка підказує, за кого належить голосувати – звичайно ж, за Ірландію. Про таку і подібні пісні та їхніх виконавців нерідко кажуть: банально, шаблонно, нецікаво…

Втім, банальність не єдина біда «Євробачення». Інша проблема – його заполітизованість. Відомий конкурс з’явився на попелищі Другої світової війни і мав об’єднати розділений континент. Тому ця «жахлива політика» там завжди була присутня, починаючи з першого конкурсу в Швейцарії 1956 року.

Згадайте Кіпр і Грецію, які постійно обмінюються 12 балами. Найвищі оцінки постійно дають одне одному балканські й скандинавські країни. Одні вважають, що це взаємне визнання музичних традицій, інші називають це шахрайством.

Кіт Мілз із Ірландії, давній фан «Євробачення», каже, що елемент політичного голосування буде завжди, і це не є щось нове. У 1960–70-ті роки був, приміром, скандинавський блок. Нині ще очевиднішим є блок колишнього СРСР, блок екс-югославських країн, які голосують один за одного, вважає Мілз.

Пісню українського гурту «Ґринджоли» «Разом нас багато», з якою йшла на «Євробачення» Україна 2005 року, від самого початку вважали відверто політичним проектом, а точніше – безпосереднім відгомоном Помаранчевої революції. І не дивно, що сьогодні про гурт мало хто згадує – політика і справжнє мистецтво не завжди сумісні.

Минулого року викликала скандал ізраїльська пісня «Натисни на кнопку» з натяками на Іран, ядерну війну і президентів-демонів.

І таких прикладів можна наводити дуже багато.

«У Східної Європи можна повчитися...»

Після того, як до відомого конкурсу долучилися країни Центральної та Східної Європи, на заході континенту нерідко не приховують свого невдоволення з цього приводу. Відомий британський радіожурналіст і ведучий Террі Воґан назвав це розширення складу учасників «задушенням зі Сходу» і висловив побоювання, що Велика Британія вже ніколи не зможе перемогти на «Євробаченні».

Із Воґаном не погоджується вже згадуваний Кейт Мілз, ірландський фан «Євробачення». «Багато співаків, які приїжджають зі Східної Європи, є першокласними – з цікавим стилем, дуже сучасним стилем», – каже він.

Це не завжди, за словами Мілза, можна сказати про деякі країни Західної Європи.

На думку оглядачів, «Євробачення» особливо важливе для маленьких країн. Завдяки конкурсові про ту чи іншу країну завжди можна дізнатися більше.

Румунська учасниця конкурсу Бета Бурлаку каже, що на конкурсі не тільки її ім’я лунає: «Євробачення – це ще й рекламна кампанія моєї країни».

Поза сумнівом, те ж саме (навіть якщо тут і присутня певна частка політики) могла б сказати й українська конкурсантка Ані Лорак.
XS
SM
MD
LG