Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 00:27

Від посудомийника до банкіра. Уроки італійської еміграції


Наталка Кудрик Рим, 28 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Серед європейських країн, де працюють нині українські мігранти, Італію називають рекордсменом. Та півстоліття тому самі італійці масово вирушали на заробітки у далекі краї. Як про українців поширений у світі стереотип «шароварників і любителів сала», так і колись вихідців із Італії іноземці сприймали лише як «народ мандоліни і спаґетті». Минули десятиліття, і італійська трудова еміграція змінила своє обличчя і перспективи.

На «ринку праці» для українських заробітчан у Італії (архівне фото)
«Далеко від моєї гарної Сицилії я дуже страждаю…» – співають сицілійці. Один із них, Антоніо, на старості літ повернувся на батьківщину і розповідає про свої враження від еміграції.

На початку 1960-х років він працював у Німеччині і щомісяця надсилав додому 120 тисяч колишніх італійських лір, що було великою підмогою для сім’ї. «Еміграція — це суцільна фантазія. Скажімо, у тебе є дружина, а ти мрієш про іншу жінку, уявляючи, що та інша – краща. Але це неправда. Десь у далекій країні така сама робота, як і тут, але люди, звичайно, інші», – каже Антоніо.

За минуле століття понад 26 мільйонів італійців залишили країну у пошуках роботи і добробуту. Наймасовіший відтік робочої сили припав на 1950–70-ті роки.

Омріяним раєм для багатьох була Швейцарія. Географія італійського заробітчанства поширюється також на Австралію і країни Північної та Латинської Америки.

Суттєво вплинув міграційний процес на гірське містечко Рокка-Моріче, що в області Абруццо в Центральній Італії. На початку 1950-х років там налічувалося понад 3 тисячі жителів. Сьогодні їх удвічі менше. Як розповів заступник міського голови Франческо ді Паскуале, через закриття довколишніх шахт люди втратили робочі місця і змушені були емігрувати цілими родинами.

За неофіційними підрахунками, протягом останніх десятиліть поштове відділення Рокка-Моріче отримало приблизно десять мільйонів євро, надісланих від емігрантів. «Ми повинні бути вдячні нашим співвітчизникам за кордоном. У тому, що наше поселення розвинулося і зміцніло, є і їхня велика заслуга», – каже ді Паскуале.

Італія змінює ставлення до співвітчизників за кордоном

Тодішні італійські уряди мало дбали про своїх громадян за кордоном, стверджують історики-економісти. Жодних програм соціального захисту мігрантів або спеціальних угод із країнами найчисленнішого перебування італійців не існувало.

Виконуючи низькооплачувану роботу посудомийника, іммігрант-італієць часто-густо був за кордоном цапом-відбувайлом, котрого звинувачували у злочинності та в інших соціальних бідах чужої країни. Подібна ситуація спостерігається в італійському суспільстві нині, коли провину за всі гріхи покладають на чужинця.

На сьогодні, за даними організації «Карітас», за кордоном живе понад 3,5 мільйони італійців. Прикметно, що приблизно стільки ж іноземців офіційно мешкає нині на Апеннінах.

Сучасні емігранти з Італії, переважно самодостатні молоді люди, вирушають за кордон на навчання у престижному виші або щоб обійняти гарну посаду у лондонському банку.

Нині італійська громада за кордоном має чотири виборчі округи, де обирають представників емігрантів до парламенту Італії. Під егідою уряду діють Центри італійської культури у різних країнах, розроблені програми розвитку італійської мови.

Синьйор Антоніо і багато його співвітчизників розвіяли ілюзії про далекий омріяний рай в еміграції: «Увесь світ — одне велике село. Скрізь люди працюють, як і тут, їдять, як і тут, лише ми їмо спаґетті, а десь їдять картоплю. Картопля кругла, іншої форми, ніж спаґетті».
XS
SM
MD
LG