Доступність посилання

logo-print
02 грудня 2016, Київ 20:02

Чи домовляться арктичні країни про мирну експлуатацію енергоресурсів Арктики?


Василь Зілгалов Прага, 28 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – У ці дні в гренландському місті Ілулісат відбувається саміт міністрів закордонних справ п’яти країн регіону Арктики – Канади, Данії, Росії, США і Норвегії. Учасники зустрічі дискутують на тему перспектив використання арктичної зони і для судноплавства, коли до 2040 року можуть розтанути льодові гори Арктики, і для експлуатації природних ресурсів цього регіону. Ціна питання дуже висока, а міжнародних договорів, які б достеменно регулювали ці проблеми, не існує.

Учасники саміту розуміють, що гра довкола Арктики є надзвичайно серйозною. Вчені прогнозують, що цей регіон містить у своїх надрах до 25 відсотків світових невідкритих досі нафтових та газових запасів. Кожна країна бажає отримати якнайбільшу частку від арктичного «пирога».

У ролі господаря саміту виступив міністр закордонних спав Данії Пер Стіґ Меллер, який закликав учасників переговорів надіслати спільний сигнал своїм народам і всьому світові, що п’ять арктичних країн будуть ставитися з відповідальністю до розв’язання цієї проблеми.

Меллер мав на увазі, насамперед, те, що не має бути «ніякої золотої лихоманки», тиску конкурентів і брутальної боротьби за ресурси Арктики. Хоча й зрозуміла стурбованість багатьох учасників саміту з приводу минулорічних акцій Росії, на кшталт встановлення російського прапора на глибині 4 кілометрів під Північним полюсом.

Тодішній міністр закордонних справ Канади Пітер МакКей відкинув тоді можливі російські претензії. «Немає жодного сумніву щодо канадського суверенітету в Арктиці. Ми заявили про це цілком чітко. Ми вже давно встановили, що це канадські води і це канадська власність», – заявив він.

Різні думки, різні підходи

Хоча не все так просто. Згідно з конвенцією ООН від 1982 року, країни мають виключне економічне право на морське дно й поза межами їхньої виключної економічної зони у 200 морських миль чи приблизно 370 кілометрів, якщо це дно є продовженням їхнього континентального шельфу.

Але є ще одна установа, Гамбурзький Міжнародний трибунал із морського права, який може наполягти, що океанські глибини є так званою спільною спадщиною людства і не можуть бути окуповані якоюсь державою.

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров сказав напередодні саміту, що експедиція зі встановленням російського прапора біля океанського підніжжя Північного полюса не має стосунку до територіальних претензій, а мала лише довести, що російський континентальний шельф тягнеться до Північного полюсу.

Проблема полягає в тому, що за суверенітет над Арктикою змушують боротися не лише ціни на нафту, а й потепління, яке може дати можливість у майбутньому значно більше експлуатувати цей регіон.

Правда й те, що ця зустріч в Ілулісаті лише перша. За бортом залишилися ще три арктичні держави: Швеція, Фінляндія та Ісландія.

Кожна з країн Арктики має свої претензії і підходи, які не узгоджуються з сусідами. Тому спостерігачі вважають, що шанси зупинити можливі конфлікти довкола Арктики не такі вже й гарантовані.
XS
SM
MD
LG